Подвійне життя мільярдера — топ-ромком

Це легка романтична історія, сподіваюся, вона допоможе вам відволіктися і підійме ваш настрій! 

Кого їй обрати - таємничого мільярдера чи простого хлопця-кур'єра? Обидва полонили її серце, але вона ще не знає, що це один і той же чоловік...

УРИВОК ДЛЯ ВАС( СПОЙЛЕР):

 — Дуже дякую, — я нахилилася, вимочуючи воду, а потім викручуючи ганчірку у відро. — В мене сьогодні якийсь просто суперневдалий день… Почалося з того, що я мала взяти інтерв’ю, але мене не пустили навіть на поріг…

— Інтервʼю? — він якось кумедно взяв ганчірку, ніби  вперше в житті взагалі тримав подібне в руках. Але потім повторив за мною і знову поглянув на мене. — Що за інтервʼю? 

 — З Маркіяном Кравченком, чули про такого? Кажуть, він страшенний сноб! До нього неможливо підступитися, всі прості смертні для нього як пил під ногами…

Він раптом закашлявся.

— Ой.. Вибачте, щось я замислився. Кравченком? Ну, в нього ж ніби звичайний людський бізнес, хіба ні? І команда крута з кіберу.

 — Ага, мій брат теж ним захоплюється, — я зітхнула. — Але це не нівелює того, що Маркіян проігнорив мої листи. А його охоронець буквально мене послав, ще й наговорив усілякого… Звісно, багатії всі такі пихаті, от інша справа звичайні люди, як ви… Дякую, що так самовіддано прийшли мені на допомогу… 

Тут я схаменулася, що навіть не знаю, як його звуть. 

 — Ми навіть не познайомилися, — сказала, на мить забувши про воду, яку мала вимочувати, і глянула на нього. — Я Домініка, можна просто Ніка. 

— А я Марк… — він обірвав себе. — Марк я, просто Марк, так. 

 — Гарне ім’я, — я усміхнулась.

— У тебе теж, незвичне таке, хоча зараз дітей часто називають незвично. 

 — Мене назвали на честь прабабусі, — пояснила я. — Мені теж подобається це ім’я. 

Витерла останню калюжу і з полегшенням зітхнула:

 — Здається, все…

— Ага, — він кивнув і я помітила, що він дивився кудись понижче мого обличчя. 

Я мимохіть поглянула на себе і побачила, що моя футболка мокра і прилипла до тіла. Втім, мій рятівник теж не уник мокрих плям на одязі. 

 — Ой, вам треба посушити речі, — сказала я. — Можна феном, не їхати ж у мокрому, ночі зараз прохолодні…

— Було б непогано, — кивнув він, раптом потягнувши футболку з себе через шию. І тут мені відкрилось його підкачане тіло вже без тканини. Навіть кубіки пресу було видно. 

Мій погляд ніби прикипів до його торсу, я відчула, що аж в роті пересохло, і з певним зусиллям змусила себе відвернутися. 

 — Зараз візьму фен, — сказала швидко і ретирувалася до своєї кімнати...

Цікаво, що буде далі? Тоді додавайте "ПОДВІЙНЕ ЖИТТЯ МІЛЬЯРДЕРА" до бібліотеки, щоб не загубити! Попереду найцікавіше!