Вітаннячко, кісята ₍^. .^₎⟆ От і ще одна історія добігла кінця...

Ще один експеримент - спроба у троп "божевільного вченого", один з моїх улюблених в фентезі і взагалі - завершений. Можливо, навіть успішно хх))

Для початку - пачка візуалів до останнього розділу.

Тричі зілля вибухало. Завдяки захисній магії Лерою вдавалось лишатись цілим та майже неушкодженим (синці, трохи підпалене волосся та пара свіжих дірок на плащі не рахуються), чого не можна сказати про лабораторію. У дворфа-торговця з’явився новий постійний клієнт – алхімік регулярно навідувався до нього по нове обладнання, замість втраченого.

...

Одного разу спалахнула пожежа. Лерой кинув у вогонь склянку з власноруч винайденою сполукою, що мала б його загасити… Але зілля натомість вибухнуло (от несподіванка). Пом’янувши Князя Пекла та всіх архідемонів поіменно, алхімік заходився гасити полум’я магією Води, якою худо-бідно володів.

А одного разу вміст казана і взагалі перейшов у газоподібний стан та перетворився на невідому ефірну сутність, що почала ганятись по всьому ангару за Лероєм – який чимдуж тікав, відбиваючись магією, пострілами з пістоля та матюками. От де згодилось знання мов – від староельфійської до південнотрольської.

Дракон з непідробною цікавістю спостерігав за усім тим дійством.

Зрештою, цей день таки настав.

Еліксир був готовий. Налитий у дбайливо закоркований флакон та затиснутий у прикрученому до робочого столу тримачі (щоб випадково не розбити й не перекинути), він химерно переливався усіма відтінками золота та пурпуру при світлі і пульсував таємничим сяйвом – у темряві.

Не менше, ніж еліксир, сяяв від щастя сам Лерой. Тепер це був не просто божевільний алхімік, а натхненний божевільний алхімік. Що, варто зазначити, в рази небезпечніше.

Вже була навіть виведена й та сама заповітна формула – скільки потрібно еліксиру на кілограм дракона. Але поки що – лише в теорії. Аби підтвердити її на практиці, треба було провести випробування.

...

І ось тут виникла проблема…

...

– Трясця! – тупнувши ногою, алхімік сердито глянув на ув’язнену рептилію. – Ну от чому серед усіх драконів мені трапився саме розумний? Треба приготувати еліксир помутніння розуму, щоб зробити тебе звичайною дурною тварюкою, і тоді я зможу тебе вбити!
“Це ж треба”, – голос у голові сьогодні був глузливим, як ніколи. – “Навіть в такого, як ти, є якісь принципи. До речі, згаданого тобою еліксиру не існує.”.
– Звісно, не існує! – відповів Лерой – таким тоном, яким терплячий вчитель зазвичай щось пояснює розумово відсталому школяреві. – Бо я його ще не створив. Але це лиш питання часу!

(нарешті не Смауг хх))

Чим це все скінчилось? Про це вже дізнаєтесь безпосередньо у розділі.

Традиційне питання - що далі?)

Можливо, буде продовження. Якщо Лерой таки надумає взяти Елінду в учениці, а автор - не втратить інтерес до цього світу хх)) Це буде або оповідання, або така ж сама невелика книга, як і перша. І ні, любовної лінії там не буде - але будуть постійні натяки на неї))

Наразі задача намбер ван - зосередитись на історії Дзена, завершити її, а там - будем подивитись.

✍ А поки - гарного вам дня... Ну і читайте, звісно))

━━━━━━༻❁༺━━━━━━