Після їдальні ми всі втрьох ідемо до бібліотеки.

— Ого! — дивується Лаусен, розглядаючи монументальну триповерхову будівлю. — І все це приміщення заповнене книгами?

— Ні, книги тільки на першому поверсі. На другому — басейн для викладачів, а на третьому — бордель, — сміючись, відповідаю я.

— Серйозно?? — очі Лаусена округлюються, а обличчя витягується. Нарак теж починає сміятися, а я закочую очі. 

— Бовдуре! — Нарак дає Лаусену жартівливого потиличника. — Звісно, там усюди книги! Це ж бі-блі-о-те-ка!

— Ну й жарти в тебе, Кіраху! — обурюється Лаусен і намагається повернути мені отриманого від Нарака потиличника.

І тут Нарак вибухає… Я його таким ще ніколи не бачила. Очі наливаються кров’ю, губи викривляються в майже звірячому вишкірі. Він із гарчанням відкидає Лаусена. Той відлітає на кілька метрів і глухо врізається в масивні дерев’яні двері бібліотеки. Охнувши від болю, хлопець сповзає на землю. 

— Торкнешся його ще раз — уб’ю! — гарчить Нарак.

— Псих! Ти від Белгарда драконячим сказом заразився? — шипить Лаусен, не роблячи спроб піднятися, щоб не провокувати друга на продовження.

— Я здоровий і адекватний! А от ти Кіраха ледь не вбив!

— Це ти мене ледь не вбив! А до малого я ледь доторкнувся!

— Та заспокойся ти! — кажу Нараку та притримую його за руку, коли він робить крок до Лаусена. І вражаюся його реакції: уся агресія моментально випаровується, а потім Нарак блідне й опускає погляд униз. Природно, що і я дивлюся туди ж. Некрилаті Боги! Що це?? Здивовано розглядаю значний горб нижче пояса й підіймаю погляд на обличчя друга, який аж ніяк не дружньо зреагував на мій дотик.