Обожнюю, коли slow burn слоубьорниться❤️

— Ти ведеш? — запитала я, обережно торкнувшись його рук.
Тепло від полум’я вже гладило щоки.
— Ніхто не веде.
Співець зробив крок убік, змушуючи мене дзеркально повторити рух. Земля виявилася доволі м’якою. Ми почали неквапливо кружляти широкими кроками.
— Прекрасно. — Я опустила голову, намагаючись не наступити йому на пальці.
— Очі. Не ноги, — різко наказав Фето.
Я слухняно підвела голову й продовжила рух, дивлячись на нього. Але щоразу, коли коло повертало нас спиною до лісу, ловила крізь пелену диму інші очі. Каріан не рухався. Він тримав у руці напій, але так і не відпив. Від цього спостереження я зовсім не думала про танець.

Також у тому ж розділі 15 хвилин потому:

— Каріане! — Я випустила торбу й прожогом кинулася до нього.
Земля летіла з-під ніг. Він зблід за секунду, коли намагався ковтнути повітря. Я підбігла впритул, миттю вхопила його за лікті, відвела руку від горла й зазирнула в обличчя, намагаючись зловити розгублений погляд. Його тіло було крижаним.
— Каріане! Як ти? Що сталося?
Він мовчав. Тільки безпорадно дивився на мене, ледь-ледь тремтячи. А потім важко, з хрипом видихнув, і його зіниці дивно витягнулися. Шкіра Каріана вмить вкрилася чимось темним і шорстким, наче суха деревна кора. Я сіпнулася, але не випустила його рук. Не встигла й збагнути, що коїться, коли ця кірка почала злітати з його обличчя легким сірим димом.
І в цей момент я відчула, як його тіло в моїх руках розм’якло. Я спробувала вхопити його міцніше, щоб не дати йому впасти, але натомість пальці стиснули лише порожню тканину.

А куди подівся Каріан, ви й самі вже знаєте)

Перша частина циклу: "Присяга часу"

Запрошую до читання!