(не)життєві розмови та старі знайомі

– А ти нівроку знаєшся на магії та її правилах, – схвально зауважив ліч. – Не хочеш до мене в учні? З тебе вийшов би чудовий некромант. Схильності до стихії Смерті немає, але то не біда – треба лиш трохи перебудувати ауру. А коли помреш – з тебе вийде чудовий ліч. Я навчу тебе, як зробити філактерію, а знання алхімії допоможуть тобі краще зберегти свою фізичну оболонку.
– Та ні, – мотнув головою алхімік. – Дякую, та, мабуть, відмовлюсь. Некромантія в нас поза законом.

Череп ліча не міг відображати жодних емоцій – але закляття, що передавало голос, майстерно передавало роздратування. Мабуть, за життя він таки був видатним магом… Та й після – теж.

– Жалюгідні смертні… Сміють ставити свої нікчемні закони вище того, що належить лиш Володарці Сірих Земель. Раз так – то ми зберемо армію нежиті, захопимо владу та встановимо справедливість!
– Тоді на нас ополчаться сусідні країни, – відповів Лерой. – Та й взагалі, мені не дуже цікаві битви та завоювання. Як і некромантія. Єдина моя любов – це алхімія.

– Кого там демон… – свариво почав Лерой, відчиняючи двері. – А, це ви.

Надворі стояла добре знайома йому четвірка авантюристів – от тільки зараз вони мали геть інший вигляд. Куди й поділись ті четверо нездар!

...

– Вам чого? – поцікавився алхімік. – В мене немає для вас роботи.
– Та ми… не за тим, – трохи збентежено промовив Натан. – Ми хотіли… Емм…
– Ми хотіли вам подякувати, майстре, – допомогла йому Сейра. Голосочок в неї все ще був тоненький, але дуже впевнений.
– Подякувати? – от тепер Лерой трохи здивувався. Коли йому востаннє хтось дякував – він, мабуть, вже й не згадав би.

Життя Лероя нічому не вчить. Казали, що на цвинтар ніззя - ні, знов поперся. Ну, хоча б вже не НА цвинтар, а ДО нього.

Але паралельно - добру справу, от, зробив. Хоча й ненавмисне))

✍ Запрошую до читання!