Жах жахливий...

Роса захолодила ноги, зірки в темряві здавались просто величезними. Вони всіяли все небо і, здавалось, лежали навіть у траві. Хлопців не було видно, та де шукати - не важко було здогадатись. Я пішов до води і через якийсь час почув тоненький голос:

- Молоденька я гуляла,

Намисто-перли обірвала…

Темною купою коло ріки стояли верби, там, де я був ще засвітла. Та тепер русалки таки зловили свою здобич.

- Ой нелюбий став збирати,

щоб намисто дарувати…

Тоненька русалонька сиділа при березі і співала так жалібно, що серце краялось. Згадалось про ясир, про замучених дівчат… тих, що зараз скрадались очеретом, підступаючи до хлопців, що наче зачаровані, підходили все ближче…

Хиже серце