❤️⚡️ Життя - не ваза ❤️⚡️

Життя - не кришталева ваза. Воно рідко буває ідеальним, правильним, вибудуваним за чітким непорушним графіком. Герої цієї книги теж проживають своє життя. Вони помиляються, руйнуючи життя інших, тікають від наслідків своїх помилок, мовчать, коли варто відверто поговорити. Але, навіть після таких падінь вони знаходять сили повертатися - до себе,. до почуттів, одне до одного.

Якщо вам хочеться історії, яка змусить прожити кожну емоцію разом з героями, тамуючи подих від рівня їх впевненості у власних силах, пропоную історію про НЕІДЕАЛЬНЕ ЖИТТЯ. Цей роман про кохання, амбіції, пристрасть.

❤️❤️❤️

- Контракт, - роблю кілька кроків углиб кабінету й тихо зачиняю двері за собою. - Навіщо ти його підписав?

- Ну ти ж розумна, - не дивлячись на мене, Кирило продовжує працювати, ніби мене взагалі тут фізично не існує, - поясни сама.

Я сильніше стискаю пальці на папці.

- У мене є два варіанти.

На його губах з’являється ледь помітна тінь усмішки, але він продовжує мовчати. Пальці гучніше стучать по клавішах.

Я роблю вдих.

- Та я схиляюсь до того, що так ти хотів мені допомогти.

Цього разу він усе ж переводить на мене погляд: спокійний, важкий, надто уважний.

- Не тіш себе ілюзіями. Я допомагав собі.

Я знаю, що бреше, але не тому, що бачу це в його очах. Навпаки - його погляд занадто холодний, а відповідь - як гарна і чітка заготовка.

- Неправда, - тихо заперечую. - Тобі із Сініциним ділити нічого.

- Звідки ти знаєш? - він відкидається на спинку крісла. - Я, може, на майбутнє стратегії будую. 

Його слова звучать відсторонено рвано і я просто не знаю, як реагувати на таку крижану поведінку. Не в силах поворухнутися, я так і стою, немов вкопана посеред його кабінету. Він бачить мій біль. Знає, що зараз я відчуваю. Але не рятує. Навпаки, остаточно добиває мене.

- Якщо це все, що ти хотіла сказати, то можеш заспокоїтись: в цій схемі ти - випадкова ланка.

- Що ж... може і так. 

Шкода, що все так закінчилось.. Грудну клітину стискає, долоні холонуть. Мені і справді шкода... У спробі підібрати влучні слова для прощання, я востаннє кидаю погляд на його стіл і .. завмираю. Переді мною зображення лготипу "Інстар".. Це ж мій вчорашній договір. Той самий, який я особисто перевіряла. На тендер. В голові миттєво спалахує думка - він знову щось мутить.. По тілу проноситься хвиля адреналіну. Кирило ловить мій погляд - він розуміє, що я зрозуміла. Мовчить, уважно дивлячись на мене. Як хижий звір чекає на реакцію. 

- Допомога потрібна? - киваю на папери на його столі.

Він мовчки хитає головою, не зводячи погляду з моїх губ. Я роблю крок вперед, гіпнотизаючи його очі.

- Оці документи, - вказую пальцем на роздруківки, - сьогодні змінили. Маржа тепер не двадцять два, а двадцять відсотків. І ще внесли зміни по штрафним санкціям. Терміни скоротили.

Він довго і зосереджено вивчає мене, ковзаючи поглядом по моєму обличчю. Затримується на губах, повертається до очей. Мені стає важко дихати. В кабінеті наступає повна тиша. У його погляді немає нічого, що було між нами ще тиждень тому. Робочий азарт, притаманна лише Кирилу хватка хижака.

- А якщо доведеться працювати всю ніч? - захрипшим голосом питає він.

Азарт досягає свого піку. Я важко видихаю, сідаючи за стіл.

- Я до дев'ятої ранку вільна. Як гадаєш, впораємось?