Ви коли-небудь замислювалися, про що мовчать люди, коли між ними вже все сказано?

​Коли я писала історію Макса та Аделіни для книги «Між нами тиша», я зрозуміла одну річ: іноді слова — це зайвий шум. Вони не потрібні, коли погляд говорить більше за будь-яке визнання, а дотик стає важливішим за клятви. У цій книзі я створила простір, де немає місця для фальші, де немає яскравих декорацій — лише чиста, непідробна тиша, яка огортає героїв і в якій так легко загубитися.

​І щоб краще передати цей настрій, я написала пісню.

​Це не просто трек. Це спроба передати той самий густий вечірній туман, який відчувають мої герої, коли залишаються наодинці зі своїми думками. Я хотіла відкинути все зайве, всю «мішуру» — залишити лише емоцію.

Слухайте разом зі мною:

​У цій пісні немає гучних слів чи кліше. Там є тільки той самий вечірній туман, запах дощу і відчуття, що серце зараз зупиниться від неможливості сказати «я кохаю».

​Я ділюся цим шматочком своєї душі з вами, бо знаю: серед моїх читачів є ті, хто так само, як і я, цінує тишу. Ті, хто вміє чути серцем.

​Послухайте. Відчуйте. І, можливо, ви знайдете у цій мелодії частинку власної історії, про яку ви також звикли мовчати.

​Дякую, що ви зі мною у світі «Золотих фантазій» та «Між нами тиша». Ваша підтримка — це те, що змушує моїх героїв оживати, а мене — писати далі.

​А що для вас означає тиша між двома людьми? Це спокій чи, можливо, страх? Поділіться зі мною у коментарях