___________________________________

 Я сидів у кутку цієї ненависної клітки, стискаючи до болю жетони побратимів. Вони боляче врізалися в шкіру, але ця біль була ні що в порівнянні з тим що зараз діялося в мені.

 Душевний біль перетворився на бурю. Яка зносила все в середині: всі надії, що щось можна виправити, що в мене є сподівання на добре закінчення історії. От на що та клята травниця мене врятувала? Щоб що? Я повільно скнів в темряві і сирості. Їй добре вона на волі. Єдине зараз не з Дарілем. Але це мене не втішає. Довбана відьма! Ненавиджу! Якби міг вибратися, задушив власними руками.

 Але я не знав як вибратися. Ідей нуль. Мої сили впали до нуля, тіло за відчуттями молотком відбили і катком переїхали. Я ледь можу ворушитися. І то спирався на покидька Даріеля. Ще один винуватець мого стану.