Елевонда. У цьому розділі герої йдуть крізь свої спогади і нарешті майже зрозуміло чому вони повернулися в минуле і що сталося там в стімпанку. ( А ще я просто вражена скількох персонажів я вбила за один розділ, зважаючи на те, що для мене важливо аби всі залишалися живі. Тому написати його було справжнім знущанням, але це потрібно було для сюжету)

– Завдання яке виконуватиме у кінці тижня зроби все, щоб Еринія на нього не потрапила, – наказав Меріон та у тоні його читалося приховане благання. 

Дивно, тоді ж нічого не сталося, але погодився.

– І ще одне, – додала лідерка, невпевнено, – Сіоні загрожує небезпека, ти б міг подивитися за моєю донькою, якщо тобі не складно. 

Я завмер. Це майбутнє уже визначено. Єдине, що я міг це дізнатися, хто той вбивця садівник, але на більше був не здатен. 

– Я спробую, – сказав, стараючись приховати внутрішній неспокій. 

Та я більше не боялася її. У тій історії, яку я читала, тобі нічого не залишалося як бути під моїм крилом. Бо в тій історії донькою лідерки була Сейна, а ти усього лиш ніхто. Хоча та ти мені справді подобалася. не віриться, що справді це кажу. 

– А що зробиш, мамі пожалієшся чи цьому своєму мега крутому нареченому з іншого міста чи світу чи звідки він там є? – запитала зі зловтіхою. 

Батько, точно не погладить мене по голівці за таку поведінку. А лідерка як захоче, то понизить нас до звичайних повстанців. 

Вона подивилася на мене довгим поглядом, а тоді тихо прошепотіла, смакуючи кожне слово. 

– Є дехто, хто зробить для мене все, бо все ще думає, що йому щось зі мною світить, – відповіла вона таким тоном від якого мені захотілося буквально блювати. 

Елевонда. Наступна сцена, мабуть найбільший спойлер, якщо ви не читали "Зустрінемося завтра".( а ще просто перевертає весь сюжет попередньої книги)  І порталу там не було, але інакше не робило зображення. 

Здається Сіона теж це зрозуміла. 

– Чому? – прошепотіла вона здавлено. 

– Лише так ти матимеш свободу – глухо відповів Тео, наче вже наперед шкодував про своє рішення, – я роблю це для тебе, Сіоно, – і здається сам не вірив своїм словам. 

Я вже знайшов себе, та знав, що я з минулого не встигну. 

Але те, що сталося далі було ще більш дивним. Він стрибнув вслід за нею і його останніми словами були. 

– Побачимося у 2127 році. Як вона й обіцяла. 

У просторі проявилися двері, а це означало одне спогад завершився. 

У мене не вийшло врятувати Сіону. 

Я встиг вчасно. 

Куля яка летіла в Рін і могла у будь яку мить зачепити її натомість потрапила в Сейну, яка б теж не мала бути у цій битві. 

– Не це поранення було смертельним.

Я на мить завмер, все ще притримуючи її, а до мене погано доходив сенс сказаного. Якщо не це тоді…

– Чи точніше я помру не через поранення, Альде, – відовіла вона тепло, так як я від неї чув лише зрідка і то не до мене, – я кохаю, тебе Альде, – прошепотіла вона. 

– Я теж, Рін, – мій голос ледь чутний, та цього разу не через втому, а через невідворотність подій. 

Я часто чув від неї цю фразу, та вона ніколи не була щирою, радше нагадуванням, що я належу лише їй. Та тепер я шкодував, що жодного разу не сказав це першим. Я звик, що вона зізнавалася першою і звик думати, що це для неї не мало жодного значення. 

Та зараз, коли вона більше не дихала, я понад усе на світі хотів ще раз почути її. 

– Авельде, тепер ти зрозумів, чому ви потрапили у минуле? – запитала Асін, зупинившись поряд з ним, її рука застигла, наче вона думала чи доторкнутися до його плеча чи ні. 

Потім опустила, обравши другий варіант. 

“Бо ти не зміг нікого врятувати, Авельде. Це було лиш дві людини, а ти не врятував жодну з них” 

– Думаю, тепер ти й мене зрозумієш, – задумливо кинула вона і продовжила з ледь помітною усмішкою, – так, це моя робота. Я відправила вас у минуле, бо ти хотів змінити щось. 

– Її отруїли. Як би ти був уважнішим у спогадах, то міг би це помітити, – ошелешила вона мене. 

– І хто це зробив? – запитав важливіше, – і як тоді у книзі Рін вижила? – поцікавився, згадавши, що там такого й близько не було. 

І лише зараз звернув увагу на те, що вона виглядає надто блідо для себе. 

– Не знаю, – чесно сказала Асін, – а от в книзі події змінила присутність Сіони, яка діяла зовсім не так як мала б за так званим каноном. Та й більше того я дещо змінила, щоб її ніхто не впізнав, – зізналася вона, а тоді її ноги підкосилися і я ледве встигнув підхопити її, щоб вона не впала на землю. 

Вона важко дихала. 

І я здивовано відчув кров на своїх руках. Невже? Вона була Сейною і саме тому змогла створити цю історію, але ж це…

– Не помру я, не хвилюйся, – прохрипіла вона, – просто потрібен час на відновлення, – сказала вона зі своєю ледь вловимою усмішкою. 

Елевонда. Це ж треба було прописати свою паралельну версію і завершити усе тим, що вона померла на руках власного персонажа. А взагалі як вона потім скаже Еринії і Авельду системницю справді неможливо вбити, але виняток тоді, коли про системників забувають або ж вони стають непотрібні, тому вона й повернула їх всіх. 

(Боже, щось все так сумно, що аж занадто) 

Телеграм канал

Тік ток