Колись я думала, що найстрашніше у брехні — це сама брехня.

А потім зрозуміла: найстрашніше — момент, коли ти раптом починаєш сумніватися у власній реальності.

Коли людина, яку ти любив, дивиться тобі в очі так щиро, що ти готова поставити під сумнів навіть власну інтуїцію.

Коли тобі пояснюють, що ти «все не так зрозуміла». Коли твій біль для когось проста незручність.

Саме так народилась історія Поліни.

Не про «ідеального поганця», якого треба виправдати коханням. Ні. Емір не той герой, якого хочеться романтизувати. І мені було важливо це чесно показати. Іноді людина може бути харизматичною, сильною, впливовою… і при цьому морально тебе ламати.

А ще ця книга про питання: «Хто я без нього?»

Особливо коли ти опинилася в чужому світі. В іншій культурі. В нерівному шлюбі, де у когось є гроші, влада й можливість вирішувати все… а в тебе — тільки дитина на руках і страх майбутнього.

Поліна починає цю історію зовсім не сильною жінкою. Вона розгублена, закохана, залежна емоційно та фінансово. Але життя не питає, готова ти чи ні. Особливо коли мова про твою дитину.

І, мабуть, саме тому ця книга вийшла такою емоційною. Без «цукру». Без красивих виправдань для аб’юзу. З болючими рішеннями, таємницями, подвійним життям.

Але з надією. Бо інколи справжнє кохання починається не тоді, коли тебе обирають. А тоді, коли ти нарешті обираєш себе.

Сьогодні на книгу “Дві дружини, одна брехня” діє знижка. Тож запрошую!

— Алло? Ви мене чуєте?
— Де Емір?
— Він зараз… зайнятий, — відповіла жінка. І ці два слова прозвучали, як вирок. Вона навіть не приховувала усмішки в тоні. — Нашими дітьми.
— Що? Хто це?
— Його дружина, — гордо видала жінка. — Тож тобі, Поліна, доведеться зачекати, коли Емір готовий буде приділити тобі увагу.
Сказавши це, вона кинула слухавку.
Дружина? А я тоді хто?