Обличчя з "Церсаніту," або Не люблю контриків (с)

Я уявлення не мав, хто на мене там чекає – і підсвідомо не очікував ніц доброго від цієї зустрічі. Перший погляд на того, хто розвалився на диванчику у тьмяно освітленій кімнаті з задрапованими темною тканиною стінами, мої побоювання лише укріпив.

Сухопарий тип. Підтягнутий. Обличчя, як у Стівена Сігала, коли він ще був нормальним – ну, суворе таке, наче з кахелю “Церсаніт” зроблене. І зі шрамом. Як у фільмі “Обличчя зі шрамом”.

На контрика схожий. Не люблю контриків.

– Ти Дзен, – він радше стверджував, ніж питав.
– Ні, шановний, ви помилились, – я рішуче замотав макітрою. – Мене звуть Гюго, Віктор Гюго. Колись я відрізав собі вухо, але потім великий архімаг Пендальф пришив його мені назад. Дуже суворою голкою. Вона настільки сувора, що навіть влаштувалась наглядачкою в колонію для неповнолітніх…
– Це точно ти, – впевнено кивнув тип. – Так блазнювати може лише одна людина на всьому континенті. Я Мельхіор. Справа є…

Ті, хто читав "Промінчика та Пелюсточку" і "Сяйво Темної Квітки", вже знають - в загальних рисах - хто такий Мельхіор. Ну а хто не знав - то не біда, бо тут про нього теж буде)

Також у новому розділі ви дізнаєтесь:

• як присутність інквізиції в окремо взятій країні пов'язана зі зростанням рівня злочинності;
• чи є у фентезійному світі ескорт-сервіс і які там працівниці;
• чого ГГ знов не сидиться на місці і до чого тут творчість Сергія Жадана (цього разу - таки дійсно до чогось);
• що ж це все-таки за вид спорту такий - ляпасинг, і чому його варто було б придумати, якби його не існувало;
• та багато іншого.