Додано
18.05.26 23:29:37
Пісня Ліадайн + візуал
Давненько я не оновлювала "Академію Мірравель", але вся проблема була в цій пісні. За сюжетом Ліадайн мала виконувати власну пісню під гітару і її за цим застукав Нейд. Але ось нарешті я розібралася з віршами і піснею, ще й аж два варіанти вийшло.
Я дістала свою гітару, взяла ручку з блокнотом і вмостилася у вітальні на дивані. Слова зривалися з-під пальців легко, я не зогляділася, як ціла сторінка була заповнена новим віршем. Я прочитала його, подумала і торкнулася струн. Зробила кілька пробних акордів, спробувала заспівати приспів — і мелодія відразу з’явилася в голові. Трохи кантрі, трохи блюзу, трохи грайливості — саме те, що просила моя душа зараз. Я перечитала кілька разів рядки — я швидко запам’ятовувала вірші — і, глибоко вдихнувши, заплющила очі й почала співати.
— Нічого собі… Ти так чудово співаєш, Ліа! — від тихого голосу Нейда я аж здригнулася, немов він їх прокричав у самісіньке вухо.
Я так захопилася співом та грою на гітарі, що не почула як він прийшов. Чи перемістився порталом? Я не знала, але це неважливо — а от те, що Нейд почув мою пісню, трохи мене збентежило. Я не планувала відкривати йому душу.
Назустріч таємницям — версія 1
Назустріч таємницям — версія 2
Яка вам більше сподобалася? Мені особисто більше другий варіант подобається, він такий ефектний вийшов, але все ж він більше підходить для професіонального виконання на сцені, а от перший варіант більше відповідає грі на гітарі вдома.
І трошки ілюстрацій до попередніх розділів. :)
Після першого заняття зіллєваріння на якому однокурсники Ліадайн дізналися, що вона дочка їх викладачки. :)
— Все добре в тебе? Чим вчора займалася?
— Все добре, — я не хотіла ділитися з нею своїми напруженими стосунками з однокурсниками. — В бібліотеці до ночі сиділа.
— О, я теж таке любила… — на обличчі мами раптом з’явилася мрійлива усмішка, ніби їй подобалися ці спогади про безкінечні сидіння за книгами. Не думала, що вона така заучка. — Правда, не тільки через книги…
Мама різко осіклася й відвернулася до вікна, ніби сказала зайвого. Втім, дійсно сказала. Бо я добре запам’ятала, що саме ректор Деммін працював у бібліотеці під час маминого навчання. Спалилися! От точно між ними щось було. Але розпитувати я не буду. Захоче — сама скаже.
— Якщо будуть якісь проблеми… — мама повернулася до мене, але я не дала їй договорити.
— Мамо, я давно навчилася вирішувати свої проблеми самостійно. Дякую за турботу, але мені час бігти. Скоро перерва закінчиться.
А це Дем Ліадайн старий шрам прибрав.❤️
— Прибрати його? — спитав, дивлячись мені в очі.
— А ви можете?.. — голос здригнувся від несподіваної надії — все життя я мріяла позбавитись цього потворного шраму.
— Звісно. Тільки буде трошки пекти, кілька хвилин.
— Та без питань, потерплю.
Ректор Деммін накрив мій шрам своєю долонею і заплющив очі. Мить — і я відчула, як жар обпікає шкіру, а з його долоні ллється тихе, жовтувате сяйво. Хотілося висмикнути руку, але я терпіла. Якщо йому дійсно вдасться таким чином прибрати мій шрам повністю, то… Я буду дуже йому вдячна!
— Ось і все, Ліа, — ректор Деммін прибрав долоню, показуючи результат.
Я ахнула. Рука була як новенька! Жодного сліду від шраму не залишилось — ніби його ніколи й не було.
— Дякую вам, ректоре Демміне, ви не уявляєте, що для мене зробили… — голос зрадливо здригнувся і кілька непроханих сльозинок все ж викотились з очей.
Ліадайн готує пиріг для мами. Не лимонний. :))) Але трошки лимонного соку туди додала.
— А чому пиріг не лимонний? — мама з сумом подивилася на лимон, який я відправила в салат, додавши в смородинове пюре лише чайну ложку соку.
— Тому що я хочу цей, — я почала викладати пюре на вже запечений корж. — Якщо будеш добре поводитися, то на вихідних спечу лимонне печиво.
Завдяки ректору Демміну я знала, як легко можна маніпулювати мамою.
— Тут така справа, Ліа… — мама відвела погляд вбік. — Мені потрібно в Соммерінд. Я після обіду відправляюся.
Ну от, почалося. Не встигла я прийти додому, як мамі потрібно кудись тікати.
— Соммерінд — це що? Якесь місто? — спитала байдуже, намагаючись не видати розчарування. Я планувала провести вихідні з мамою, поспілкуватися, дізнатися більше про її життя.
— Ні. Інший світ. Там ельфи живуть. Я ж тобі казала про нього, коли знайомила з Аволін.
— Я забула, — в мене дійсно вилетіла з голови ця назва. — А навіщо? Чому саме зараз, коли я прийшла додому на вихідні?
А ще Ліадайн знайшла старе фото Кетти й Дема. Не пам'ятаю чи показувала його тут, бо то ще з часів першої книги в циклі, тому ось те фото:
❤️❤️❤️
Ледь мама зникла за дверима, як я пішла до її спальні. Кілька хвилин пошуків і я знайшла необхідну книгу. Я заварила собі чаю й вмостилася на дивані. Не встигла я відкрити книгу, як з неї щось випало. Нагнувшись, щоб підняти, я побачила фотографію — на ній була зображена мама, зовсім юна, мабуть, мого віку, і… ректор Деммін. В тому, що то був він, я не сумнівалася. Він не дуже змінився за ці роки, тільки зморшки й видавали вік. Але не це привернуло мою увагу — фотографія точно була не дружня. Друзі так не притискаються одне до одного. Я подивилася, чи є щось на звороті й знайшла короткий підпис — Соммерінд, дата 22 роки тому і намальоване сердечко. Ну все, тепер в мене є докази. Влаштую Нейду допит сьогодні, він точно мені все розкаже тепер.
Чи розповів Нейд правду Ліадайн про стосунки її мами з ректором — читайте в сьогоднішньому розділі. ;)
Читати: "Академія Мірравель. Назустріч таємницям"
Запрошую до моїх соцмереж:
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати