Є такі розділи, після яких героїня вже не може залишитися собою. "Усі зірки зранку зникають" саме такий. 

У новому розділі Ніка приходить до школи після ночі, яка для неї була ніжністю, довірою і майже дивом. Вона ще пам’ятає його руку на своїй ключиці. Його прохання залишитися. Ту тишу, у якій їй здавалося: між ними сталося щось важливе.  Але школа  вже підгот увала для неї вирок. 

Тому цей розділ про ревнощі, булінг, про те, як від тебе відщвертаються ті, від кого ти чекаєш захисту. І про те, що на її місці могла б бути кожна жінка, а деякі вже були. 

Це ще й розділ про маму.

Про жінку, яку Ніка, можливо, недооцінювала. Яка не соромить,  не питає: “Що ти наробила?” ,не змушує виправдовуватися за чужі фантазії. Вона просто каже: я тобі вірю. Мені б хотілося, щоб у таких ситуаціях, жінки ставали одна для одної мамами. 

Бо коли весь усьому світові раптом є діло до твого тіла,  поруч має бути хоч одна людина, яка поверне тобі право на себе.

Цей розділ болючий, але в ньому є дуже сильне тепло. Воно не ніжне й не солодке. Воно гучне, зле, живе. Саме тут розпочинається шлях до дорослої Ніки, і нехай він довгий і зміїстий, тут вона робить перший крок.

Тож так насправді цей розділ не зовсім про булінг, і не зовсім про зраду. Він про жінок, про те якими ми можемо низькими у дитячих ревнощах, і про те, як ми уміємо стояти за інших, наче левиці, як ми можемо бути розважливими у скрутну годину, і про те, як ми уміємо бути мамами, навіть якщо нікого не народжували. 

Тож сподіваюсь вам сподобається. Розкажіть мені, чи знайомий вам такий вид булінгу у школах? Як ви на нього реагували?