Ну що я можу сказати після цих двох розділів:  Елара офіційно знаходиться у режимі: “Я нікого не чіпаю, поки ви не чіпаєте мене”.

І знаєте що? Я як авторка просто кайфую.

Бо ця Академія випробовує кожного дня. Хтось вирішує, що може робити більше всіх, хтось, що світ крутиться навколо них, а хтось, що навіть дихати можна тільки з дозволу певних персон. Ну і звісно Адріан Блеквуд, який прямо вишенька на цьому "торті".

І от з цього моменту починається  хаос, але такий бажаний і потрібний саме Еларі.

Поки вона намагається зрозуміти як вижити тут, навколо неї уже все закручується. І хоч вона нервує, моментами губиться, можливо, мовчить там де б хотіла ой як відповісти, але поступово починає відчувати себе сильнішою. Навіть якщо сама ще не розуміє цього.

Вона не слабка.

Ні капельки.

Бо якщо Елару загнати в кут, вона не буде більше мовчати, навпаки - їй є що сказати. І вона точно не буде сидіти і страждати. Вона відповість так, що Адріан Блеквуд ще довго не зможе прийти в норму.

Ну а Адріан, звісно, окрема історія. Він настільки звик, що всі бояться його, підкоряються йому, підлаштовуються під нього, що після нахабства Елари він тупо в шоці. І як тільки вона посміла поводитись так, ніби їй начхати на нього) 

Ну ви собі уявляєте яка негідниця? Жах просто)

Що ще цікавіше - він і сам не знає як йому реагувати. З ним таке вперше і чим більше він стикається з нею, тим більше вона займає його думки.

Тут у нас є усе, чого тільки можна бажати: поганий хлопець, відважний захисник, подруга, яка як промінчик сонця в усьому цьому і звичайно ж, головна героїня з вольовим характером, хоч і тільки починає ним користуватись.

Коротше, Елара тільки прийшла в Академію, а все уже стає з ніг на голову.

Звісно, Адріан думає, що ще щось контролює, але навіть він ще не розуміє, що його головна проблема, стоїть перед ним, посміхається і взагалі не збирається грати за його правилами)))

Додаю для вас ілюстрації)))