Коли я працював над оповіданням "Остання справа окультного детектива", мені хотілося створити не просто містичну історію, а атмосферу повільного, невідворотного жаху - такого, що ховається не в самих монстрах а у відчутті зіткнення з чимось прадавнім і неприродним.

Надихали мене класичні твори weird fiction. 

Прендік і Дрейк — головні герої та одні з центральних персонажів мого Безіменного циклу. Попри спільну участь у розслідуваннях, це зовсім різні люди.

Прендік — окультний детектив, людина стримана, холоднокровна й надзвичайно спостережлива. Він не схильний до зайвих емоцій і звик дивитися в обличчя речам, від яких більшість воліла б відвернутися.

Дрейк, навпаки, більш емоційний і живий у своїх реакціях. Він ще здатен дивуватися, сумніватися й по-справжньому боятися того, із чим стикається. Саме через його сприйняття читач поступово занурюється у моторошну атмосферу розслідувань.