З цією історією я познайомилась на марафоні, який проводить пані Уляна. Марафон, як я розумію, #безстроковий, тож хто бажає доєднатися — welcome!

Я ж напишу тут про свої #враження від #прочитаного. Головна героїня не дуже любить ранні підйоми, і в цьому я її підтримую. Хто взагалі вирішив, що вставати рано — це хороша ідея? Треба спати, як мінімум, до обіду — і крапка! Це навіть не обговорюється.

Хоча хлопець Яни доволі активний вранці. Їхні стосунки теплі, з легким фліртом і побутовою ніжністю. Через спогади розкривається їхнє перше знайомство в гуртожитку. Від самого початку Артем виглядає незвично: темні окуляри, дивний годинник із зеленою діаграмою, постійний контроль якогось «індикатора здоров’я». І цьому в принципі є пояснення. Але якщо я його напишу — це буде дуже сильний спойлер, за який авторка захоче мене потім підсмажити на вогнищі. Тому краще традиційно розглянемо плюси і мінуси твору, щоб кожен, хто якимось чином знайде цей #блог міг вирішити для себе — читати чи ні?

Є затишна зимова атмосфера. І загалом, все виглядає, як класична #LoveStory, але в кульмінаційний момент біля багаття трансформується у фантастику. Це робить фінал несподіваним. І, забігаючи наперед, трохи не відповідає заявленому жанру.

Діалог про те, що таке емоції, і визнання Яни, що любов — це найсильніше почуття, додає глибини. А фінальний жест Артема залишає надію на продовження зв’язку. При цьому Вікторія Берлі залишає підказки щодо незвичності Артема протягом усього тексту.

Сам же текст дуже «живий». Замість сухого опису ми бачимо світ очима Яни. Діалоги природні, не перевантажені пафосом. Друзі спілкуються як реальні люди, що робить фінальне зізнання Артема ще більш контрастним і «холодним», коли він переходить на мову цифр і термінів.

Як я вже сказала, неправильно вказано жанр. Це якісна «м'яка» фантастика, яку хотілося б побачити у вигляді повноцінного роману. Оскільки через обмежений розмір перехід від звичайних посиденьок до зізнання «Я — біоробот» відбувається дуже швидко. Друзі майже миттєво приймають факт існування інопланетного розуму після короткого переляку, що виглядає дещо нереалістично.

Також через дуже маленький розмір другорядні герої виступають скоріше фоном для розкриття стосунків Яни та Артема, ніж є повноцінними персонажами. Їхні характери майже не окреслені, окрім коротких реплік під час гри.

Хоча для короткого формату ідея місії з вивчення емоцій розкрита чудово. Авторка встигає провести читача від затишного ранку до космічної розв’язки, не втративши логіки. Повороту сюжету таки вдається здивувати.

Артем і Яна прописані добре, їхній зв'язок відчувається.

Фінал логічний, емоційний і залишає приємний відкритий кінець. 
 

Це дуже міцне оповідання, яке ідеально виконує свою функцію: дарує емоцію та змушує замислитися. Його можна сприймати, як зразок того, яким чином можна тримати увагу читача на короткій дистанції.