1. ЩО ТАКЕ АСТРОЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ?

Астроекзистенціалізм — це поетичний напрям, у центрі якого стоїть людина перед безмежністю Всесвіту.
Його мета — через космос, фізику, час, темряву, зорі та рух матерії показати внутрішню самотність, страх, надію й пошук сенсу існування.

Астроекзистенціаліст не описує космос як декорацію. Космос у цьому жанрі — це дзеркало людської душі.

АВТОР ЖАНРУ: Брунько Ярослав Олександрович

ДАТА СТВОРЕННЯ: 9 травня 2026 рік

2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

• Людина є малою частиною нескінченного Всесвіту.
• Час сприймається як жива сила.
• Самотність є природним станом мислячої істоти.
• Фізика й астрономія стають мовою почуттів.
• Навіть хаос має власну красу.
• Поезія повинна викликати відчуття космічної тиші.

3. ФОРМА ВІРША

Головна особливість жанру — кожен вірш повинен складатися рівно з 10 рядків.

Десять рядків символізують:

• завершеність циклу;
• десять умовних «орбіт» людської думки;
• рух від народження до зникнення.

Порушення десятирядкової структури руйнує гармонію жанру.

4. ОСНОВНІ ТЕМИ

 Нескінченність космосу; смерть і безсмертя; зорі як символи пам’яті; чорні діри як образ втрати; світло і темрява; час і його викривлення; самотність людини; тиша Всесвіту; пошук Бога серед галактик.

5. АВТОРСЬКІ СИМВОЛИ ЖАНРУ

6. МОВА АСТРОЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ

 У жанрі дозволено поєднувати: наукові терміни; філософські роздуми; холодні космічні образи; емоційну лірику.

7. ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП

«Людина — це короткий спалах свідомості серед вічної темряви».

ПРИКЛАД ВІРШІВ У ЦЬОМУ ЖАНРІ

«Світло згасло між орбітами»

Мій голос тихо падає у вакуум,

Немов фотон, загублений в імлі.

Галактики мовчать холодним золотом,

А час повільно тріскає в мені.

Я бачив тіні мертвих сузір’їв,

Що гаснуть десь за обрієм життя.

І чорна діра моїх безсонних мрій

Поглинула останнє каяття.

Та навіть у космічній самотності

Я чую серце Всесвіту в собі.

«Перед екзаменом Всесвіту»

Ніч тисне зорі просто на зіниці,

І час пульсує, мов далекий квазар.

Я ніби атом у холодній темряві,

Що випадково потрапляє в жар.

Формули крутяться неначе комети,

Тривога рве орбіти думок.

У голові — космічні турбулентності,

І кожен звук звучить як вирок.

Та я тримаюсь посеред хаосу,

Немов останній супутник Землі.