Взмахую підборіддям, не в силах говорити.
Ця ніч вичавила сили, ніби соковитискач. Досі відчуваю запах крові. Грегор, мати його, Міцкевич. Чортів виродок. Ми вели його три місяці. Дев’яносто чотири проклятих днів і ночей, щоб знайти його камеру тортур у підвалі занедбаного будинку на виїзді з міста. Двоє жінок і три трупи, що вже розклалися. Сморід гнилого тіла стоїть у ніздрях, ніби власний парфюм. Нам сказали вбити. Тихо. Обережно. Але ми не могли так легко відпустити гидоту. Фрагменти ночі перед очима — як картини у Луврі. Застигли, ніби кляті витвори мистецтва серійного вбивці. Та я не просто вбивця. Я той, кого викликають вийти на вбивцю.