– Стережись! Він знову заходить!

...

Зрештою, вони таки знайшли дракона. Точніше, дракон знайшов їх, коли вони зайшли на його територію.

Це був маленький бронзовий дракончик – вони великими просто не виростають. І при іншому розкладі це був би успіх – професійна команда авантюристів упоралась би з таким на раз-два.

Але ж то професійна.

– Майстре Лерой. Ми розуміємо, що припустились… деяких помилок. Та все ж ми старались робити все, що було в наших силах! А ще ми, звісно, допоможемо доправити вашу здобич до місця призначення – цілою та неушкодженою. До речі, – вона мило всміхнулась, – я неабияк вражена вашими знаннями та вміннями у царині алхімії. Ви ніколи не думали взяти учня… – зелені очі грайливо зблиснули, – або ученицю?

Лерой подивився на неї – і раптом спіймав себе на думці, що не така відьма вже й страшна, на відміну від своїх товаришів. Пасма чорного, мов крило ворона, волосся таємниче спадали на обличчя, зелені очі – сяяли глибоко й заклично, а усмішка – манила. Та й фігурка в неї, варто сказати, нічого так…

Лерой струснув головою, відганяючи марення. Цур, цур! Згинь, нечиста сило! У житті справжнього чоловіка може бути лиш одна любов, і це – алхімія!