Я скористався перепочинком і сів на колоду віддалік. «Кров його чую» просичала сестра мені на вухо – ніби холодним вітром подуло.

- Де? – спитав тихо.

- Серед танцю вчула… не він, але кров… Дівкою пахне!

- В нього сестра є, Грицько казав. Може, вона?

- Пусти мене, я знайду!..

- Є ні, чекай. Я тобі дівку губити не дам. Обіцяв тобі кривдника твого, а не сім'ю його.

- Я голодна! Нехай спершу за сестрою поплаче! Вип'ю її крові, його сльозами вмиюсь, наберусь сили, уві сні його задушу!

- Хочеш навіки нявкою залишитись? А його не здолаєш, він характерник – осиковий кілок тобі в груди заб'є! Голод тебе точитиме, кілок в грудях палитиме, в землі сирій гнитимеш, мене погубиш… він сильніший за нас.

Марійка тихо завила.

- Цить! Спробую його сестру знайти – щось взнаю за нього. Вкажеш мені, котра.

Але не встиг піднятися, як лукавий голосок завів коло мене пісню:

- Ой, що то за легінь, як зветься?

Що до мене гарно сміється!

Я б йому робити не дала, не дала

Тільки для красоньки тримала!

Невисока чорнява дівчина стояла коло мене і сміялась, виблискуючи рівнесенькими зубами.

- Ой що за дівчина, як ружа? – спитався й сам, підіймаючись. Дівчина й справді ладна.

- А хочеш, візьму за мужа? – передражнила мене. В потилицю мені лизнуло холодним язиком і відпустило. Марійка?

- А як захочу?

- То злови! – і кинулась тікати до гурту, сміючись на бігу. Я навмисне зачекав, щоб їй вдалось добігти до подружок і лиш тоді кинувся слідом.

« Вона!» просичала Марійка і мене обсипало морозом.

Як вам Варка? Читати тут