Здавалося б, усе налагоджується: весняне сонце, вірні друзі поруч, обіцянка пообідати з Адамом. Але всередині Діани — випалена земля. Кожне «донечко» від матері ріже, як лезо. Кожен дотик Адама нагадує про те, як сильно вона хоче повернутися в квартиру на десятому поверсі.
Діана намагається триматися за навчання, як за рятівне коло, але прірва стає дедалі глибшою.
«Я знала: якщо дам волю цьому почуттю, втрачу себе. А цього я не хочу. Не можу. Не маю права».
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати