Доброго вечора, мої хороші ♥️
Сьогодні я до вас зі знижечкою, яка діятиме ще менше двох годин на книгу "Закохатися в грозу"

- Міла, послухай...
- Що послухати? Що я маю зрозуміти? - перебила його я. - Я кожного разу тобі пояснюю, виправдовуюся, хоча причин нема. Я не хочу! - майже крикнула. - Чуєш? Я не хочу таких стосунків! Мені або довіряють і приймають, або нам не по дорозі. Я хочу, щоб мене кохали! Кохали таку як є! А що робиться в твоїй голові я, вочевидь, не знаю. 
- Міла, я кохаю тебе. Просто боюсь. - він дивився на мене  своїми неймовірними еленими очима, в яких читався страх.

- Що ти боїшся? - вже з сльозами почала. - Ти сам себе чуєш? Я тут. З тобою! А ти? Про що думаєш ти? Кому ти не віриш більше? Мені чи собі? - він замовк, правда нікому не подобалася. Це ж як треба себе накрутити, щоб так себе поводити? Я встала, щоб піти геть, але він зловив за руку.
- Будь ласка, не йди! - сказав він і розвернув до себе. Але я не хотіла дивитися в очі. Боялася що не наважусь зараз піти, якщо ще раз подивлюся в них.
- Не треба, не тримай! - вже спокійно сказала.- Зараз чи через хвилин двадцять - я все одно піду. Ти мене не втримаєш. - собі я вирішила.
- Міла, будь ласка! - в голосі було розкаяння, але я не могла. 
- Як ти можеш тримати руку, яку до тебе вже тримали купа хлопців? - не витримала я. Раз він собі придумав, хай тепер слухає. - А обіймати? Тобі не гидко? - подивившись в очі запитала і висмикнула руку. В цей момент для мене був кінець. Я його кохала і мені було боляче, але я не хотіла таких емоційних гойдалок. - Не йди за мною! - і пішла. Я знала, що він з'явиться і ми зустрінемося, але на цей момент не хотіла його бачити.

І ще запрошую вас у свій Telegram — там спойлери, подарунки та візуали героїв ✨

Тихої ночі нам всім♥️