Одразу скажу: за правилами марафону це не є обовʼязковим. Тим не менш, всі пишуть відгуки у вигляді окремого блогу. Тож і я вирішила це зробити.

Для початку — анотація та обкладинка книги. 

Це є першим, що бачить читач і тут в мене виникає питання до автора. По-перше, анотація явно недописана. Так, вона окреслює жанр та дає зрозуміти, що на героя чекає місія глобального масштабу. АЛЕ ВОНА ОБРИВАЄТЬСЯ ДЕСЬ НА СЕРЕДИНІ І ВИГЛЯДАЄ ТАК:

Ця історія тягнеться з глибини десятиліть, з тих часів, про які в селах говорять пошепки, а дороги намагаються оминати. Халапова балка — місце, де глухне техніка, холоне серце й стирається межа між живими та мертвими. Саме туди, тікаючи від власного минулого, потрапляє Влад — чоловік, який навіть не здогадується, що від народження його ховали від темних сил, слуг самого диявола.

Влад не знає, ким він є насправді, і не пам’ятає, що має місію, від якої залежить значно більше, ніж його власне життя. Потойбічні істоти, загублені між світами, відкривають йому інші виміри, де немає звичних законів часу й смерті. Там він дізнається правду, яку від нього приховували роками.

У чужому світі Влад зустрічає кохання, про яке давно забув. Та варто йому побачити Лауру — жінку, яку колись любив, — як па — ЩО? ЩО він в біса зробив після того, як побачив ту Лауру?  Вбив? Завалив на землю і почав роздягати? Чи взагалі почав танцювати гопака? Від цього буквально залежить 50% того, чи піде людина далі, чи відкриє книгу, яка засвітиться поруч на рекламному банері.

Тепер трохи про обкладинку. У тексті Влад — людина з народу, що потрапляє в психоделічний світ із дивними істотами та магічними вірусами. На обкладинці ж ми бачимо «типового мачо».

Це може ввести читача в оману: ті, хто шукає суворе фентезі, пройдуть повз, а ті, хто шукає любовний роман, розчаруються, не знайшовши ознаки кохання на перших сторінках. І знову таки: відкриють щось інше. Скоріше за все, те, що запропонує букнет на якомусь банері.

Однак ми не з лякливих. Тому рухаємося далі.

Плюси:

Іван Павелко вдало інтегрує реальну географію та фольклорні елементи у фентезійний сюжет. Це створює справжнє міське фентезі, в якому містика мешкає поруч із нами. Такий прийом значно підвищує рівень довіри читача на початку історії.

+ Владислав — це не шаблонний «обраний» із бездоганною репутацією. Він має кримінальне минуле та фізичні вади, спілкується з вищими силами без зайвого пієтету, використовує іронію та сарказм. Відкрито визнає власну гріховність. Його скепсис фактично служить своєрідним містком між читачем і фантастичними подіями.

Твір тримається на активних діалогах. Герої не просто обмінюються інформацією, вони конфліктують, жартують і проявляють характер через мову. Побутовий сленг Влада в поєднанні з піднесеною мовою Амона створює цікавий стилістичний контраст.

Хоча боротьба Добра і Зла є класичною темою, інтерпретація магічної енергії через термінологію програмування виглядає свіжо і цікаво.

Мінуси:

Ну, а куди ж без них? Жодна робота не є ідеальною. Але я намагатимусь пояснити свою точку зору коректно.

У частині, де Амон пояснює Владу світобудову, текст перетворюється на довгі монологи. Герой просто стоїть і слухає кілька сторінок пояснень про енергію, Морганів та віруси. Для сучасного читача це може виглядати переобтяженим. Такі деталі зазвичай краще подавати поступово через дію або короткі діалоги, щоб не гальмувати динаміку сцени.

І на що ще варто звернути увагу? Амон, Мелані та Демід — сутності з іншого виміру, проте вони розмовляють майже так само, як і головний герой. Використання виразів типу «що ти курив?», «придурок», «іди вже, теліпайло» з боку потойбічних істот сильно знецінює їхній статус «вищих сил».

Є ще дещо, що було незрозумілим. Але то я вже написала під книгою, щоб тут сильно не бубніти.

Якщо вже знайомі з цим твором, напишіть про свої власні враження у коментарях. Побалакаємо трохи, поки я знову не зникла :)