Коли я починав працювати над «Колобком», мені не хотілося просто переказати знайому казку в сучасному стилі.

Бо тоді це була б лише гра з образом: жива булочка, Лондон, гумор, абсурд, кілька дивних зустрічей — і все.

Але для мене «Колобок» від самого початку був не про хліб.

Він був про траєкторію.

У мене є авторська науково-теоретична модель — DAM-FTS: Dual-Axis Model of Fateful Trajectory Shifts. Якщо сказати просто, вона описує, як у житті людини виникають доленосні зміни траєкторії.

Не магія. Не “так судилося”. Не випадковість у чистому вигляді.

А взаємодія чотирьох речей:

зовнішніх обставин, які ми не завжди контролюємо;

нашої реакції на ці обставини;

короткого вікна можливості, коли вибір ще має силу;

і інерції минулих рішень, яка тягне нас назад у стару форму.

Саме тому я взяв Колобка.

Бо це ідеальний образ істоти, яка народжується без минулого, без інструкції, без готової ролі. Він ще теплий. Він ще не став остаточною формою. Він ще може котитися.

У книзі кожна зустріч — це не просто епізод.

Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисиця, місто, міст, дім, спокуса, страх, бажання — усе це сили, які намагаються змінити його траєкторію.

Хтось пропонує швидкість. Хтось — безпеку. Хтось — сенс. Хтось — бажання. Хтось — повернення назад.

І щоразу головне питання одне:

ти продовжиш рух чи дозволиш світові остаточно визначити, ким ти маєш бути?

Тому «Колобок. Том I: Котися, поки ще теплий» — це не дитяча казка.

Це філософський урбаністичний роман-притча про вибір, інерцію, страх зупинитися і коротку мить, коли людина ще може не зачерствіти.

Я не хотів пояснювати цю модель сухою мовою формул.

Я хотів показати її через історію, яку всі ніби знають з дитинства, але яку можна побачити зовсім інакше.

Бо іноді найсерйозніші речі легше зрозуміти не через академічний текст, а через простий образ.

Навіть якщо цей образ — живий Колобок, який котиться нічним Лондоном.

Він усе ще теплий.

Отже, траєкторія ще не закрита.