Привіт усім, хто читає!)

  Перша частина книги «Запах» уже добігає кінця. Так, я сказала «перша», вам не здалося. Усього буде дві або три частини, і ця ще трохи — та й закінчиться. 

  Добре, зараз я порахую... Один, два, три... Так, ще залишається п’ять глав до кінця.

  Ох, як же я чекаю появи ще одного персонажааа. Він трохи з’явиться у фіналі (і його звати Маверік. Та я знаю, що це ім’я поки що вам нічогісінько не говорить, але мені... хі-хі).

  Думаю, у другій частині ви зрозумієте, про кого йде мова.

  Ви не уявляєте, як довго я чекала, щоб нарешті ну хоч спогадами ви дізналися й хто такий Джо. Але мрії збуваються, і ви побачите сьогодні наступну главу — «Поїзд».

(Так-так, знаю. Знову ж таки через мої «славетні переписування» частково ви знову побачите знайомі уривки. Проте принаймні не на початку).

  Щось хотіла написати важливе і забула... А, ні. Трошки хотіла поділитися тим, як я пишу книгу. Як уже колись давно казали, кожен має свій підхід. Ммм... Тож у мене є повна купа уривків і... Деколи справді буває важко полишити щось і не вкласти в книгу. Проте є блог, тож моя душа не страждає, бо я будь-коли можу викласти сюди щось, чого не буде в книзі. Це справді заспокоює.

  Бувають і моменти, коли потрібно скріплювати уривки логічно між собою, і тоді я справді ламаю голову.

  Часто дооовго сиджу над тим, щоб діалог не здавався надто інформаційним, щоб не виглядало, наче:

— Я перевертень.

— Хто такий перевертень?

— Це... І понеслася Вікіпедія.

  Якщо бути відвертою, насправді через цю інформативну прямоту я дуже надовго не могла нічого викладати. Мене крутило і вертіло від того, що десь та й потрібно було прямо написати, хто такі перевертні і пояснити світ. 

  Але буває, я читаю блоги інших людей, дивлюся відео про те, як вони працюють, або ж дивлюся фільми, читаю книги чи манги і... Знаєте, це допомагає вибиратися з певних ситуацій.

  Подача інформації у Чарівної Мрії в книзі «Наречений для містера Даймонда» наштовхнула мене на гарненьку ідею, що можна коротко передати суть як певне... вкладення в тексті. І, чесно, це врятувало мене від тієї інформаційної мороки, коли все ж варто десь уточнити для читача, що, в біса, відбувається в книзі)

  Також мала сумніви. Знаєте, я маю багато сумнівів. І часто. Деколи я би описала свої стосунки з книгою як ще ті кляті качелі. То я суперзадоволена, то максимально в упадку. Не знаю, у вас теж так, чи це щось ненормальне :/

  Тож позавчора я глянула собі відео однієї мангаки і подумала: «У мене ж є план. (Як казала одна людина в інтерв’ю: «У вас була якась тактика, і ви її притримувалися?» — «Так, у мене бла якась тактика, і я її притримувався»). Тож я сіла за уривки, прочитала, що маю на руках, і прокинулася. В плані... Я ж маю написане все аж до фіналу першої частини! (Тільки відкоригувати варто).

  Вау, хах. Здається, я ще не писала таких довгих постів, ще й зі своїми думками, а не уривками з книгни чи чимось подібним.

  Гаразд, така от я — зі своїми сумнівами, підвищеннями та падіннями, вигораннями й всякою всячиною, але все ж рухаюся і йду вперед.

  Люблю книгу і дякую тим, хто поряд ♥

(Ах, і... Дехто, можливо, захоче послухати музичку. Принаймні зараз я слухаю одну на повторі: «Born for This» — CRMNL. Дивовижно, як пісні деколи влучають у суть. Хто б міг подумати.)