Хроніки бару "Зелений Змій"

Це був дивний світ.

Нескінченний степ простягався до самого обрію, вкритий низькою травою лілового відтінку, що хвилювалася під легким вітром, ніби жива. Посеред цієї незвичної картини, на камені кольору обпаленої цегли, сиділа дівчина. Її постать виглядала майже нереальною - наче вирізаною з іншої реальності й випадково залишеною тут.

Її і без того химерну зовнішність підкреслювали промені величезного яскраво-червоного сонця - неможливо було зрозуміти, чи це світанок, чи захід. Світло ковзало по її обличчю, надаючи рисам то м’якості, то загрозливої різкості.

Після десятків відвіданих світів і знайомства з безліччю рас здавалося, що мене вже нічим не здивувати. Та сіроокі, майже зміїні очі з вертикальними зіницями, вогнисто-руде волосся й загострені вуха викликали не лише цікавість, а й настороженість.

Особливо тоді, коли все почало змінюватися.

Її очі раптом потемніли, ніби в них згасло світло, приховавши вузькі зіниці. Волосся спалахнуло м’яким сяйвом, немов усередині нього загорілося полум’я. І звідкись - ніби з повітря - з’явився лускатий хвіст, що почав повільно, майже ліниво розгойдуватися з боку в бік.

Я й раніше бачила драконів, які набували людської подоби. Але ця дівчина… вона була кимось іншим. Хоча луска, що проступила на її вилицях, натякала на драконячу природу, в ній відчувалося щось ще - щось старіше, глибше й значно небезпечніше.

Поки я подумки намагалася зрозуміти, хто ж переді мною, незнайомка мовчки витягла зі повітря сувій і простягнула його мені. Жодного слова, жодного зайвого руху - лише уважний, пронизливий погляд.

Коли я взяла документ, звернула увагу не лише на її нігті, схожі на пазурі, а й на печатку, що захищала вміст від сторонніх. На ній була зображена голова ворона, а під нею - два схрещені мечі. Такого символу я ніколи раніше не бачила.

Це було останнє, що я встигла розгледіти в тому дивному світі.

Щойно руда відпустила сувій, усе зникло - і я прокинулася у власному ліжку від різкого болю в лівій руці.

Те, що це був не сон, підтверджував шматок скрученого паперу, який лежав просто на моїй ковдрі.

P.S. Кому цікаво продовження - пишить мені в телеграм.