Приречена клятвою

Кайден увійшов, виглядаючи виснаженим. Очі темні, втомлені, наче він не спав усю ніч. Алана навіть не поворухнулася, сидячи на краю ліжка, втупившись у стіну.

— Я втомився, — його голос був низьким, майже зламаним.

Вона різко повернула голову, зустрівшись із його поглядом.

— То відпусти мене, — відповіла холодно.

Кайден нічого не сказав. Замість цього він витягнув з-під куртки пістолет і, без вагань, поклав його в її руки.

Алана здивовано подивилася на зброю, а потім на нього.

— Що це? — недовірливо запитала вона.

— Якщо ти справді вважаєш, що я вбив Друену… тоді вбий мене, — сказав Кайден спокійно. — І ти будеш вільною від мене.

Її пальці злегка здригнулися, коли вона обхопила холодний метал. Вона не відвела погляду від його обличчя.

— Думаєш, я повірю, що він заряджений? — гірко посміхнулася вона. — Гарний трюк, Кайдене.

Він мовчав, просто дивився на неї.

Алана стиснула губи, відвела погляд… і натиснула на курок, націлившись у вікно.

Пролунав гучний постріл.