Мої книги мають «запах»? Особиста кухня автора.
Привіт, друзі! Сьогодні розбирала свої старі записи та замислилася про те, як дивно змінювався мій власний стиль.
Я виросла на батьківській бібліотеці: Цвейг, Светоній, Моруа, Карлейль. Це неймовірна база! Ця «стара школа» навчила мене логіці, масштабу та вмінню бачити політичні інтриги крізь віки. Але ви помічали, що класики (як той же Дрюон чи Толкін) часто пишуть «з висоти пташиного польоту»? Це велична епіка, але іноді вона здається мені трішки дистанційованою.
Мені ж, як сучасному читачу (і автору), хочеться більшого — я хочу ефекту присутності. Мені мало знати, що герої в небезпеці, я хочу відчути цю небезпеку шкірою. Так, я навіть хочу відчувати запах тієї самої Гнилої Гаті.
Для себе я знайшла баланс: класика дає мені фундамент і логіку, а сенсорика — життя. Подивіться, як я намагалася передати це в уривку про поселення вигнанців на Гаті:
«...Хижі з почорнілої деревини стояли приземкуватими, наче звірі, що залягли в засідці. Невідступний сморід Гаті тут олюднювався, змішуючись із запахом збройової олії, їдкого дубильного складу та висушеного звіриного мускусу. Каліда бачила, як плавно вони рухаються слизькою землею: без зайвих жестів, із грацією пильних хижаків. Це були воїни, для яких війна стала єдиним способом виживання. Вони втомилися бігти й приготувалися помирати дорого».
Я могла б просто написати: «Вони прийшли в добре замаскований військовий табір». Це було б логічно. Але чи відчули б ви тоді ту напругу, яку відчуває Каліда? Навряд чи.
Для мене важливо, щоб читач «провалився» в книгу. Щоб він морщив ніс від запаху мускусу і відчував під ногами ту саму слизьку землю. Це не про правила письма, це про спільне проживання історії.
А що ближче вам?
Ви любите панорамні описи, де головне — масштаб подій, чи вам, як і мені, важливо відчувати текст через запахи, звуки та дрібні деталі?
9 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОбожнюю, коли використовується запахи в тексті. Коли це добре прописано, то ніби додатковий вимір з'являється в уяві (*´ω｀*)
Особисто я волію використовувати асоціації. Так складати текст, натяки, щоб не сказане уява читача сама домальовувала. Звичайно, описи потрібні, але якщо описувати до дрібних деталей - можна втомити читача і загрузнути в тому що не є важливим. Хоча, тут як в якого автора. Юлія Рудишина, наприклад, дає розкішні описи, з масою деталей, але при цьому чітко тримає баланс - і я отримую величезне задоволення від тих описів.
❤️❤️❤️
Теж люблю ефект присутності, але влучний і короткий, ну тобто один запах на сцену, одне відчуття, один смак... Коли нагромоджено теж не кайф, бо може плутати)
А масштаб він більше для масштабних подій)) А коли у нас про емоції, чи більш інтимні сцени, в більш закритому просторі - то писати з висоти пташиного політу просто недоречно)
Я от задумалась. Зараз в новій книзі в мене є багато "сенсорики", в старій не так, але там не від першої особи, і багато героїв, щоб кожному давати щось таке, було б забагато шуму.
Але те, що запахи-смаки-доторки посилюють важливі сцени - це факт.
♥️♥️♥️
❤️❤️❤️
Маю стійку алергію на довгі описи ще зі шкільних часів. Мабуть, це травма від тих берізок на дві сторінки, які нас змушували зубрити. Я вважаю, що краще дати читачеві волю вмикати власну уяву, ніж розжовувати кожну дрібницю в кадрі. Менше тексту — більше місця для фантазії
В мене не дуже виходить описувати дрібні деталі, як запах шкіри чи зазубрини на лезі меча. Тому те, що не виходить передати описами, я намагаюсь передати через діалоги чи пряму мову персонажа (якщо від першої особи).
Я люблю занурювати читача в деталі, тому завжди довго копирсаюся в атмосфері тих років, про які пишу.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати