Жанр мого життя: між сюрреалізмом та героїчним романом

Хтось із письменників сказав, що ми живемо для того, щоб зрештою стати спогадом. У 15 років я сприймала це буквально: намагалася уявити своє життя як історію, яку можна записати в книгу. Тоді здавалося, що все попереду, а я — єдиний автор, який вирішує, куди поверне сюжет.

А потім життя пішло не за планом. Стало не до роздумів і не до красивих метафор. Зараз, озираючись назад, я розумію: кожен із нас — це книга. Є добрі, є талановиті, є «не дуже». Але те, якою виходить ця книга, залежить далеко не тільки від нас.
Сюжет часто диктує час, обставини та інші люди. Нам вписують розділи, на які ми не давали згоди. Саме тому жанр своєї книги зараз я визначаю як сюрреалізм та героїчний роман.
Сюрреалізм — бо те, що відбувається навколо, часто не вкладається в жодну логіку. Це абсурд, з яким доводиться рахуватися. А героїчний роман — це не про суперсилу, а про те, що ти продовжуєш йти, коли автор (чи доля) підкидає тобі найважчі випробування. Це спроба зберегти себе у світі, де ти не завжди керуєш обставинами.
У 15 років я думала, що писати життя легко. Тепер я знаю, що це важка праця .