Оскільки в суботу і неділю викладки не буде - сьогодні потрійна)  Дванадцять розділів вже на сайті) Читати тут

На восьму ніч я не спав. Не знаю, що то було, та забуття, яким рятувався, не приходило. Тому лежав на лавці і слухав тихе посапування натомленої матері, похропування батька… Василько спав тихо. Аж надто тихо, подумалося зненацька і тиша аж задзвеніла у вухах.

Я встав і підійшов. Василько лежав в їх з Марійкою ліжку, повернувшись обличчям до колиски – і руками тягнувся до сина. А над тим стояла біла тінь. Я сперся об двері і вони зарипіли. Мара обернулась. Як я й думав, то була сестра.

Поволі підняв руку й перехрестив. Вона зашипіла.

-  Не заважаай! Мені треба… він вже майже мій – разом будемо! Вступись!

От чого Василь марнів. Не лишень горе… Я знову поволі здійняв руку, жадібно милуючись тим часом сестрою – хоч і мертва, та мені вона як дитина була. Бліде личко змінилося, сестра жалібно простягнула руки:

- Братику! – заблагала, - Не можу я на той світ іти – не пускає! Холодно мені тут, вже який день не можу зігрітися, Василь грів, тепер ти не пускаєш…

-  Ти вб'єш його, як так грітися приходитимеш. Мертвим не місце серед живих, сестро.

-  Тоді дай його вип'ю! – мара опинилась біля колиски. – Він мене погубив, він і зігріє! Бачиш, який гарячий – життя моє забрав, дві сили має…

-  Полиш їх! Це твій чоловік, твоя дитина, йди геть!

-  Не маєш сили ти мене вигнати! І ніхто не має!! – зашипіла сестра. – Я не відомщена, не можу піти!

------------------------------------

- Не побивайся так, братику, - мара підійшла до мене, притулила холодну долоньку до серця, - я коло тебе погрілась, а з'їм його серце – і зовсім геть піду.

В грудях заломило холодом і я на мить прикрив очі. А коли відкрив – сестри вже не було.

 А для тих, хто любить історичну підоснову є бонус ( що таке гута, на яку пішов працювати Сербин):

«Гута» в перекладі з німецької — «горн», «піч». Для виплавлення скла потрібні були пісок і велика кількість деревини. Тому гути, зазвичай, будували серед лісу. Працювали в них до 10–15 робітників, ще стільки ж займалися заготовленням та підвезенням піску йдеревини.
У гутах скло плавили, нагріваючи суміш піску, поташу та вапняку до високих температур у спеціальних печах. Майстер-склодув брав розплавлення скломасу з печі за допомогою довгої трубки (лози), видував із нього виріб, надаючи йому форму руками, інструментами, або використовуючи форми, створюючи унікальні речі біля самої печі. 

Процес плавлення:

1. Сировина: Основні компоненти – кремнезем (пісок), поташ (сода) як флюс для зниження температури плавлення, і вапно для стабілізації розплаву.
2. Висока температура: Суміш нагрівали в горщиках у скловарній печі до стану розплаву, що робить скло пластичним. 

Процес формування (гутництво):

1. Набір скломаси: Майстер занурював кінець трубки в розплав і набирал краплю гарячого скла, що називається «пучка».
2. Видування: Дуючи в трубку, майстер створював бульбашку, яку потім роздував до потрібного розміру, формуючи порожнисті вироби, як-от посуд, вікна.
3. Формування: Майстер працював із розпеченою склом у гарячому стані, використовуючи спеціальні інструменти (щипці, ножиці), або «вибивав» форму на дерев'яних формочках.
4. Колір: Для отримання кольорового скла додавали оксиди металів (наприклад, хром для зеленого, кобальт для синього). 

Гутне скло відоме своєю неповторністю, оскільки кожен виріб створювався індивідуально і ручно, що надавало йому особливої мистецької цінності. 

Гутне скло відрізнялося кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла.
На західноукраїнських землях у  XVI ст були відомі гути в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на початку XVII ст— у Підгірцях на Львівщині У  середині XVII ст існувало близько 20 гут на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини і три гути — на Закарпатті.