До завершення "Відпускаю тебе" залишається 4 дні

На мою думку книга вийшла неоднозначною та яскравою на емоції. З різноманітними темпераментами героїв, їх історіями, їх вчинками, а подекуди й їх висновками. 

Мабуть, в кожного з нас колись були схожі: друзі, знайомі, колеги чи сусіди. Або ж ви самі відчували щось подібне, як на сторінках цієї книжки.

Ця історія може бути близькою кожному, як і кожен зможе знайти щось виключно своє. Тут все без прикрас, душа відкрита, щіра...

Тож, саме час зануритися в маленький світ, який старанно сплетений мною з почуттів та подій. Тисни ТУТ і занурюйся в легкість стилю, мандруй кумедними моментами, сумуй та радій разом з героями.

Книгу залишу безкоштовною. Тож це мій маленький подарунок! 

Ну і шматочок з цієї книжки для того аби "нагнати" цікавості, як же ж без цього. 

***

Іванка.
— Тебе і на п’ять хвилин не можна саму лишати? — незадоволено вигукує Катька, щойно ми відходимо на достатню відстань.

— Наче це я тих покидьків за пивом посилала! — складаю руки на грудях. — Я пригод не шукала…

— Ага, вони самі тебе знайшли! — додає подружка. — Дай подивлюся на твоє око, — звертається вже до Мишка, який надувся наче той сич.

— Жити буде! — бурмочу тихенько. Ніхто ж не просив його лізти у бійку.

«Ну вже якщо поліз, то принаймні хоч слідкуй, щоб не прилетіло…»

— Мене більше переймає не те, що через тебе зав’язалася бійка… — відводить мене вбік. — А те, що ти зробила потім.

— А що я зробила? — вмикаю режим «дурненької».

— Серйозно? — не витримує Катька. — Ти знову за старе? Не вдавай, що зараз не розумієш, про що я! А як же ж обіцянка?

— Я всього лише подякувала! — пересмикую плечима, удаючи, ніби нічого й не сталося.

— То сказала б «дякую» тим ротом — і досить! — в’їдливо відповідає вона.

— Я була на адреналіні! — спокійно зауважую.

— То поцілуй мене, я теж тебе рятував! — встряє Мишко.

«Ай, як негарно підслуховувати», — промайнула думка.

— Пізно! Мене вже відпустило. Тому можу лише подякувати цим ротом! — відповідаю їм обом.