Коли одна історія добігає кінця, вона поступається новій...

Ціна довіри. Поганий хлопець офіційно завершена

Дякую вам за підтримку!

А тепер нова книга...

Це вже моя 3 історія, і тому вона дещо інша)) Так би мовити урізноманітнення)

Запрошую вас у історію, яка не залишить байдужою фанатів Японії, сакури...Кореї, а також кохання, яке звалилося як сніг на голову ❤️ Тут не тільки романтика в повітрі, а і гострий сюжет, переконайтеся самі

Шматочок вам на ознайомлення))

— Ти кажеш «не підведу», — голос рівний, низький, від нього страх розлітається по тілу. — Але слова нічого не варті. Ти вже це довела.

Він робить крок до мене. Один. Я не відступаю, хоча тіло кричить — тікай.

— Покажи мені.

Два слова. Тихі, як шовк по склу. У них наказ, від якого мої коліна слабнуть.

Серце б'ється так, що я чую його у вухах. Гордість горить у грудях.

А я опускаюся на коліна.

Повільно, дивлячись йому в очі — весь шлях вниз. Холодна підлога через тканину штанів, його туфлі за дюйм від моїх колін.

Рейджі не рухається. Не допомагає, не зупиняє. Дивиться на мене зверху, і я бачу, як зіниці розширюються, щелепа напружується.

Його рука піднімається. Пальці торкаються мого підборіддя. Великий палець проводить по нижній губі. Один раз.

Мене прошиває дрож.

— Ось так, — каже він тихо, голос хрипкий. — Ось так виглядає відданість.

— Я зроблю все, — мій голос тремтить, і я ненавиджу цю тремтливість. — Все, що скажеш.

Він відпускає мою шию. Відступає на крок.

— Маєш двадцять чотири години, — каже рівним голосом, ніби нічого не сталося. Ніби я не стою на колінах на його підлозі. — Іди.

Йду до дверей. Рука на ручці.

— Ая.

Зупиняюсь. Не обертаюсь.

— Наступного разу, коли стаєш на коліна переді мною, — пауза, і в ній ціла безодня, — переконайся, що це тому, що ти хочеш. Не тому, що боїшся.

Я виходжу. Не озираюсь.

Найстрашніше — не те, що він зробив. Найстрашніше — що частина мене хоче повернутися.

ОНОВЛЕННЯ щодня о 00.00 годині

Не пропустіть))