Запрошую в мою фентезі-етно-містично-жахливу історію ))

Цілу ніч я заледве склепив очі. Дивився крізь шибку на зірки, що прозирали межи гілки старої яблуні. Слухав, як в лісі кричали дивними голосами мавки, а чи може жаби. Одна, здається, сиділа коло самого порога і крізь відкриті двері було видко, як відбивається місячне світло від тьм’яних булькатих очей. Всередину зайти нічого не могло – кожен мольфар здатен замкнути вхід до своєї хати, тому я не боявся. І лиш розглядав лісову нечисть, що підібралася зовсім близько.

.................................

Ми йшли удвох, стежка круто здіймалася угору, а відчуття було, ніби спускаємось у провалля – у грудях щемило і плечі ломило. Здавалося, хтось тисне зверху, намагаючись зігнути, зав’язати вузлом, всі кістки нили. Прабаба легенькою ходою йшла попереду, попри свої стонадцять літ. Той її пропускав легко. Сонце вже зайшло за гори, небо посіріло і в цьому непевному світлі здавалось, що подекуди вона ступає не по камінню, а повітрям, ніби довкола її постолів* крутиться сірою димкою вітерець, наче пес  метеляє хвостом.

Трохи бонусів для колориту і кращої уяви. 

Одразу скажу, що це не буде на протязі всього твору) Буквально пару постів. Але деякі речі, думаю, краще візуалізувати, тим більше, що вони існували в реальності.

Постоли - шкіряне взуття, яке носили гуцули. Було жіноче й чоловіче і навіть дитяче. Одягалось поверх шкарпеток. Чесно, я б і сама такі взула)

Ну і Карпат вам: