Вітаю, мої любі читачі!)

Сьогодні мова піде про одну з найперших опублікованих на Букнет книжок. Насправді перших, а не тільки моїх) Про що ця книжка? Про дівчину Дарину, про її пошуки себе та справжнього кохання. У цій історії все по-справжньому. Ваша авторка використала спогади про власну медичну практику, тому ставлення у мене до цієї книжки особливе) Історію Дарини продовжує історія про Павла Павловича - дуже цікаву людину) Тож рекомендую прочитати.

ФРАГМЕНТ

— Дарино, сядь. Не клопочи так. Нічого серйозного ті дурні мені не заподіяли. Я ж айкідоїст.

— Ніж — це не жарти. Один проти двох...                                                                                                                                          

— Ніж був такий собі. А два п'яних мужики проти майстра...

— Трапляється усіляке, майстер. Сюди б один шов... — торкнулася вона чола.

— Лейкопластирем краї склей, і все.

— Упевнений? Може, все ж поїдемо до лікарні? Щеплення зробимо. А раптом я щось пропустила? До речі, ти не задихаєшся? Чи...

— Дарусько, досить. Мені все це дуже приємно, але я не хочу, щоб ти нервувала.

— Нервувала? Нервувала?! Та я думала, що збожеволію з переляку!

Подолавши опір, хлопець посадив Дарину на одне коліно, обійняв і вперся головою в її груди.

— Ось так — дуже добре. Приємно настільки, що не передати. Я ще трохи ось так посиджу. Гаразд?

— Річе?

— Чого тобі? — Річ помовчав. — До речі, ти дещо забула.

— Що саме?

— Оглянути мене як слід. Ми ж ніби лікарі. Продовжимо?

Дарина взяла його обличчя в долоні.

— Раніше ти не дозволяв собі такі жарти.

— Мені набридло бути аутсайдером і щоразу намагатися вклинитися між твоїми хлопцями.

— Моїми... Про що ти?

— Спочатку я чекав, поки тобі набридне зітхати за Косяком. Ти ж нікого, окрім нього, не помічала. Я міг на голові ходити, все — дарма. Коли ж він нарешті знайшов собі пару до душі, мені довелося поїхати. Думав, повернуся через місяць, а ти до того моменту його забудеш… Однак побачив погляд твого шефа і зрозумів, що мені знову не пощастило.

— Річе…

— І я зрозумів, що знову пролітаю, як фанера над Парижем.

— Навіть не знаю, що сказати.

— Краще скажи — чого ти хочеш, Дарино?

Приємного дня!

Софія