Що не так з "Двигунами реальності"?

Доволі дивна думка, насправді, але має місце. Як творець я намагаюсь постійно аналізувати свої твори і те, яку реакцію вони викликають у аудиторії. І хоча з самого початку для мене це було не дуже очевидно, по простій причині - я новачок на Букнет, на момент написання цього тексту. Але, схоже, я вже починаю розуміти, як тут все влаштовано.

До чого це я…

Аналізуючи динаміку читань своїх книг, я помітив дивну закономірність: попри 48 підписників на момент публікації цього посту (6 травня 2026 року), читають мій основний цикл буквально одиниці. І я здогадуюсь, чому, але не скажу Вам всього одразу ;) .

Насправді - все просто. Я не даю легкого читання. У мене немає “хеппі-ендів” у традиційному розумінні, а мої тексти складні без розуміння фону і часто пронизані безнадією та напругою протистояння обставинам, з якими герої стикаються, і які не можуть контролювати. І хоч я намагаюсь подавати це через гарну атмосферу занурення, працює це, поки що, через раз. І… я цілком розумію, що не кожен захоче занурюватись у цю, насправді, похмуру атмосферу.

Але. (важливо піднімає палець)

“Двигуни реальності” - це необхідний фундамент для того, що я буду розвивати далі. Я не хочу будувати поверхневі історії, в яких сам блукатиму. Мій підхід заснований на жорсткій систематизації самої структури всесвіту, який я створюю: його основ, законів, глибинного лору (так, той самий затонувший корабель на дні океану).

Навіщо це мені? Хороше питання. (починає загинати пальці)

По-перше: це дає мені неймовірну впевненість в тому, що я знаю свій Всесвіт краще, за будь якого критика і читача, що, мабуть, навіть межує з лютою самовпевненістю та моєю пристрастю продумувати все до найменших деталей, особливо якщо мені подобається те, що я створюю.

По-друге: це дає мені величезний, просто неймовірно гігантський простір для надреальних маневрів та втілення моїх найсміливіших фантазій, які не будуть виглядати як “роялі в кущах” а будуть логічно вплетені в складну структуру, фундамент якої я закладаю зараз. Знати, що будь яка, навіть найменша деталь у твоєму творі, може мати глибинну логіку, яка не прописана напряму (поки що, що дає простір для спекуляцій) але має надзвичайно глибоке коріння в схемі мого лору, це… Задоволення неймовірного масштабу для мене, як для творця. І ще більше задоволення буде, якщо хтось це розкриє по крихтах, які я розкинув.

Що все це дає Вам, дорогі читачі? (Загадково посміхається)

Величезну глибину занурення у мій Всесвіт. Я вкотре і вкотре повторюю, що категорично проти кілометрових описів умовних “генераторів сингулярності” прямо посеред твору, якщо це не є критично важливим для сюжету, тому що це вбиває загальну динаміку тексту. Зовсім інше діло - емоції персонажів. І… цей аспект я зрозумів дещо пізно.

Тут і криється, насправді, основна “заковирка” та “особливість” поточного циклу “Двигунів реальності”. Все діло, мабуть, в головному герої поточного часу. Томас Блеквуд, ввічливий та привітний алхімік і інженер вдень - безжальний і безкомпромісний “Брокер” вночі. Він - це людина дії, людина наміру. НЕ роздумів. Чому? Це має коріння в його минулому, яке трошки розкривається в паралельній сюжетній лінії книги “Двигуни реальності: Алхімія еволюції”, де показано, як він провів дуже багато часу в “СПОЙЛЕР”. Ну от… знову ця штука. І саме це зробило його таким. Якщо перша книга була умовним введенням у світ Цитаделі Ебоніт та презентацією героя і початком його трансформації, аби дати погляд на нутроші світу злочинців очима того, хто має певні амбіції та, визнаю, подекуди неочевидний бекграунд, то друга книга намагається заповнити цю прогалину. Я намагався зробити на цьому інтригу. Але знову ж, я визнаю, що емоції та внутрішні роздуми є слабкою ланкою персонажа Томаса Блеквуда. Він майже немає внутрішніх конфліктів, а якщо й має, то частіше вони зводяться до цинічного питання: заважає мені це, чи ні? В тім… хто звик співпереживати складним емоціям персонажів, той справді може не знайти в нього того емоційного відгуку.

І…

Це так і залишиться. 

АЛЕ! (знову важливо піднімає палець)

Я спробую розкрити його “алгоритми думок” далі, в наступних книгах про цього персонажа. Томас Блеквуд - це лиш один шлях становлення на шляху “СПОЙЛЕР”. А в тім НАСПРАВДІ, вся моя історія намагається висвітлити зовсім ІНШЕ питання: що залишається від людини, коли реальність стає гнучкою як пластилін? І чи можна зберегти людяність, стаючи божеством? Просто уявіть собі: маніпуляція реальністю за власною примхою! Хіба сама концепція не збуджує Вашу уяву від можливостей, задумів, заборонених задоволень, які Ви могли би втілити?!

І…

Я хочу направити на все це більше світла моїх прожекторів. Тому я готую для Вас дещо особливе.

Це…

…

(задумливо переводить погляд окулярів в сторону, і потім знову дивиться на Вас)

Квітка.

Те, що змусить Вас відчути внутрішні переживання, пекучу пристрасть, напругу забороненого, надію, спокій, катарсис. Але перш, ніж вона виросте і зацвіте в повну силу… Я проведу Вас крізь бруд, гниль, сором, безпорадність, безнадію, цинізм, жорстокість, екзистенційний жах… І порожнечу.

То ж…

… (витримує драматичну паузу)

Вважайте мене своїм батискафом для занурення в найглибші куточки мого Всесвіту.

Дякую що дочитали. Чекайте оновлень. А поки що…

Мир. І Чілл.

ХРОНІКИ АРХІТЕКТОРА: КОД РЕАЛЬНОСТІ