Додано
05.05.26 19:52:25
А ми йому віримо?
— Ні, я просто… я хочу, щоб ми були разом. Це логічно, це правильно для нас обох…
— Ти сам у це віриш? Після всього, що було… І головне — того, що так і не сталося…
Він замовкає на півслові, усвідомивши, що це не допомагає. І тоді стається те, чого я не могла уявити навіть у найсміливіших фантазіях.
Артур, великий і недосяжний Георганов, повільно опускається переді мною на коліна. Його плечі здригаються, а руки, що звикли керувати імперією, тепер безсило лежать на моїх колінах.
— Ти потрібна мені… більше ніж повітря, — шепоче він, і цей шепіт звучить гучніше за будь-який крик. — Діано, не йди, будь ласка. Ти вже один раз розбила мені серце… не роби цього ще раз. Його більше не склеїти…
Я вірю йому. Зараз усе минуле — зради, образи й той розрух, що він покинув по собі двадцять сім років тому — раптом втрачає свою руйнівну силу. Гіркий присмак минулого поступово стирається, залишаючи нас наодинці з цією правдою.
Я була впевнена, що минуле неможливо забути, але, дивлячись на нього зараз, я розумію: я вимагаю того ж від Єгора — забути, простити, почати все спочатку. А отже, я маю сама показати приклад.
«Дай йому час, Діано. Йому… і нам…»
Оновлення щодня о 00:00!
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОго! Георганов на колінах?! ❤️❤️❤️
Ого! Вау... Оце реально поворот...
Ой нарешті, як чудово!!! Хочеться вірити, що вони ще й одне одному свої версії подій розкажуть, тоді, можливо, їм буде ще легше йти на зближення! Але Артур просить її залишитись, навіть вважаючи, що вона його тоді зрадила, це дуже дорого вартує!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати