​Я не стала їх розглядати. Просто схопила цей холодний, колючий оберемок і, відчинивши вікно, викинула його в темряву двору. Квіти з глухим звуком гепнулися на асфальт. Ірвін якраз стояв біля машини, тримаючи в руках телефон. Він навіть не здригнувся, коли троянди впали за метр від нього. Просто повільно підняв очі, затримав погляд на мені й ледь помітно кивнув. Цього було достатньо, щоб я нарешті перестала дрижати.https://booknet.ua/book/spokusa-na-desert-b451266