В офіс я прибуваю ледь не першою. Лише охоронець сновигає туди-сюди, сонно позіхаючи, та прибиральниця активно вимиває підлогу, поки не почався робочий день. Вона зиркає на мене трохи роздратовано, коли я проходжу повз по митому. Ще й примудряюсь підковзнутись і ледь не виливаю каву, яку я заздалегідь купила на першому поверсі у кав'ярні самообслуговування. До речі, заплатила п'ятдесят гривень зі своєї кишені. Щось ми не обговорили цей момент, хто буде розраховуватись за напої. Я не згідна пригощати боса власним коштом.

У приймальні пусто і пахне мийними засобами. Судячи з блискучої підлоги, прибиральниця вже тут була.

Підходжу до дверей кабінету Давида та обережно берусь за ручку.

Не замкнено, тому без проблем потрапляю всередину.

Перше, що впадає в око, це невеличкий столик, який стоїть під стіною недалеко від робочого місця Давида. Вчора його точно там не було. Невже для мене принесли?

Підходжу ближче, ковзаю рукою по гладкій поверхні стола. Цікаво, я буду працювати в безпосередній близькості від Давида. Але сьогодні мене це майже не хвилює. За ніч я вже все обдумала і вирішила будь-яким методом ігнорувати його чоловічу сутність і бачити в ньому лише боса.

Сподіваюсь, що моя рішучість не зблякне при появі Давида.

Підходжу до масивного столу боса і ставлю на стільницю паперовий стаканчик з кришечкою зверху.

Повільно проходжусь кабінетом, маю можливість все роздивитись в спокійній обстановці. Вчора я не могла навіть голови повернути вбік, вся моя увага була прикована до привабливого боса та його чорних бездонних очей.

Тут досить похмуро, не зважаючи на величезне вікно майже до підлоги. Напевно ефект дають незрозумілого кольору стіни. А ще не вистачає яскравих кольорів. І декілька живих рослин не завадило сюди поставити.

За столом Давида під стіною розташована широка книжкова шафа, котра заповнена незрозумілими брошурками та теками. Мій погляд привертає блискуча рамка і я не втримуюсь, обходжу стіл, щоб підійти ближче.

Це фото. На ньому зображені двоє чоловіків і дівчина посередині. Одного чоловіка я знаю, це Давид. Інший дуже схожий на нього, тільки світліший. Можливо брат.

Наче нічого особливого, звичайне фото, але дещо мене здивувало. Те, як чоловіки обіймали дівчину і дивились на неї. В їхніх очах було обожнювання і бажання. В обох. Наче вони обидва дуже сильно хотіли її. А дівчина стоїть між ними — усміхається та сяє від щастя.

— Щось цікаве побачила? - лунає голос за спиною і я підстрибую від несподіванки.

Відходжу від шафи та обертаюсь. Давид стоїть біля відчинених дверей та уважно дивиться на мене. Навіть не почула, коли він зайшов.

 Вся моя впевненість вмить розлітається, але я змушую себе зібратись і мужньо витримую його погляд.

https://booknet.ua/reader/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323?c=4999372&p=1