Коли броня стає заважкою.

Настрій: Розчулена

Слухаю: Ramin Djawadi — The Power of Prophecy

​Вітання, мої любі.

​Знаєте, у кожного автора є той самий герой, якому він у глибині душі прощає все, чий голос у голові звучить найгучніше. Сам Джордж Мартін якось зізнався, що його абсолютний улюбленець — це Деймон Таргарієн. А от мій — Еймонд. Він завжди був для мене серцем цієї історії, її найтемнішим, найскладнішим і найглибшим виром.

​Я щойно закінчила писати його новий POV. І, зізнаюся вам абсолютно чесно, коли я поставила останню крапку, я просто сиділа і відчувала, як до горла підкочує ком. Я розчулилася. Дуже сильно.

​Писати про політику, дзвін мечів та драконяче полум'я — це одне. Але змусити персонажа, який роками будував навколо себе стіни з льоду, жорстокості та абсолютної недовіри до світу, нарешті опустити зброю... Це зовсім інший рівень авторського болю та катарсису.

​У цьому розділі ви не побачите того зухвалого принца-регента, який готовий спалити все навколо заради трону. Ви побачите людину, яка вперше в житті дозволила комусь зазирнути за пов'язку. Буквально і метафорично. Це історія про довіру, яка дається йому важче за будь-яку перемогу на полі бою. Про магію, що здатна зцілювати не лише рани, а й понівечену душу. І про те, як іноді достатньо лише однієї людини, яка не відверне погляд від твоїх шрамів, щоб чудовисько всередині тебе нарешті заспокоїлося.

​Я не буду цитувати звідти жодного рядка. Ви маєте прочитати це самі, занурюючись у густу, наелектризовану тишу старої бібліотеки разом із героями. Еймонд та Ейла пройшли величезний шлях до цього моменту, і він коштував кожної краплі пролитої раніше крові.

​Вмикайте саундтрек, готуйте свої емоції. Це буде щось по-справжньому особливе.

​Чекаю на вас у коментарях після прочитання.