Вітаю!

Вирішив нагадати тим, хто забув, а також сказати тим, хто не знав. Я пишу дарк-романи. Так, в цілому, в мене є не тільки вони (про те, що на початку я планував писати жахи, я навіть згадувати не буду). Ну і ось, цей блог буде присвячено такому твору як:

[ ХУРТОВИНА ]

Цей дарк-роман про хлопця, який народився у біса на колінках в селі настільки глухому, що туди тільки на танку їхати, ще й тільки влітку. В інші сезони — навіть танк зав'язне в тих дорогах. І народився він, звичайно, не в нормальній родині, а в сім'ї пияків. Ну що казати, я ліпше вставлю сюди трохи цитат. 

— Як же холодно! — промовив Айвін, потираючи долоні, пальці яких вже були схожі на сосиски, які хтось закинув у морозильну камеру холодильника й забув про них. Шкіра потріскалася і почервоніла, холод відчувався наче звір, що вгризається у м'ясо своєї жертви. 

Доторкнувшись пальцем до пальця, хлопець ледь зміг їх зчепити. Кров всередині нього вже нагадувала не рідину, а скоріш холодець. Ще трохи — і всередині нього будуть справжні червоні бурульки!

Втім, це ще було не найнеприємніше! Найбільший удар був по вухах — сильний вітер, що за кілька хвилин перетворився на хуртовину, бив гучними оплесками, збиваючи з пантелику.

Сімнадцятирічний хлопець, що ще десять хвилин тому сидів у свого друга — діда-лісника — та їв смачну теплу кашу з гарячою тушонкою, вже пожалкував, що не взяв із собою Холо — собаку лісника, що навіть у таку погоду могла б знайти дорогу. 

— Я не помру тут! — говорив юнак, дмухаючи ще теплим повітрям на замерзлі руки. — Ось тільки дістанусь до хліва, — вважай врятувався. Тут не так вже й далеко залишилося! 

Аж раптом вітер зірвав з хлопця капюшон його старого худі. Коротке чорне волосся, що майоріло під вітром, забилося наче уривки парусу у десятибальний шторм. Мокрий, липкий та неприємний сніг залазив під одяг, охолоджував і без того замерзле тіло. Кожен крок відчувався так, наче Айвін намагався штовхнути криголам власними силами. Чим довше була хуртовина — тим слабшим він ставав. 

Втім, загубившись у цій хуртовині, той раптом опиняється у іншому світі, в середньовчччі, ще й влітку. 

— Квітка... — промовив хлопець, дивлячись на цілком нормальну дику квітку, що стирчала із землі і прикрашала ліс своїм чарівним видом. 

Ця зелена рослина виглядала настільки незвично у цьому місці у цей час, що навіть було страшно! Якби хлопець знайшов би під снігом танк чи цілу роту ескімосів — його б це налякало менше. 

"Звідки тут квітка?!", — подумав Айвін і, сильно зажмурившись, протер рукою очі. 

У пітьмі забігали білі цяточки — так він ще дитиною розважався — але квітка так нікуди і не ділася, коли він розплющив очі. Більш того, трохи змирившись з фактом наявності рослини, юнак зміг побачити і іншу дивину.

З усіх боків вже чулося не дике ревіння хуртовини, а тихі, і навіть приємні, звуки літнього лісу: спів птахів, шелест трави та листя, м'який хруст дерев — Айвін наче у часі провалився. Так, наче він впав і заснув, а потім прокинувся вже посеред літа.  

І, звичайно, що в новому світі він буде не один! Там буде одразу з десяток, а то і більше, персонажів, що будуть по-різному до нього відноситися. Хтось Айвіна буде ненавідіти, а хтось буде обожнювати. Але зустрінить він перших людей незвичним шляхом:

Айвін,  привівши себе до ладу біля річки, вирішив, що спробує хоча б роздивитись те село з близької відстані. Можливо, якщо вдастся, хоча б підслухає когось. Мова цього дивного світу ще не була досліджена хлопцем. 

Обходячи верхнє озеро, — хоч воно і мале, але плисти він не збирався — юнак раптом почув щирий дівочий сміх. Тихий, ледь помітний, але можна було розрізнити кілька голосів. Хлопець зрозумів, що це його шанс вперше дізнатися щось про цей світ. Та з цього місця це було неможливо зробити — голоси були настільки приглушеними, що їх міг перебити звичайний пісок, що скрипів під кожним кроком. 

Прискорившись, Айвін побіг туди, де мале озеро починало виливатися у друге, велике. Голоси ставали дедалі ближчими. Хлопець вже міг точно сказати, що там, внизу, було щонайменше три дівчини. Усі голоси були доволі дзвінкими, тож юнак передбачав, що це дівчата прийшли набрати води чи попрати щось. Та коли він, підійшовши до самого обриву, схилився і подивився на велике озеро, то помітив три оголені фігури, що по живіт стояли у воді. 

Твір вже має цілих 15 частин! І хоч це тільки початок, але почитати Вам буде що! Наостанок, я хотів би залишити тут візуали вже існуючих частин. Бо візуали — це одна з найбільших перлин цього твору.

Їх буде доволі багато*

[ ХУРТОВИНА ]

[ ХУРТОВИНА ]

Дякую за приділений час!

Дякую за увагу!

З Вами був Марк Лис!

Мій телеграм