Вітаю)

Книга Зведені. Заборонена гра повністю доступна. Запрошую до читання.

Вже декілька годин я не можу заснути.

На годиннику минула дванадцята ночі, а я витріщаюсь у темряву, що заполонила кімнату і навіть не кліпаю. Лише око сіпається кожного разу, як гримає звук барабана від ритмічної музики. Весь дім ходить ходуном. Там на першому поверсі в самому запалі веселощі з танцями та алкоголем.

І все це влаштували нестерпні мажори.

Дем'ян та Давид. Хлопці, яких я б воліла краще не знати. Але на мою біду віднедавна вони мої зведені брати. І мені приходиться прикладати багато зусиль, щоб витримати їх.

Перевертаюсь з боку на бік, та сон не йде. Завтра рано вставати в університет, маю важливу лабораторну. І ці двоє наче навмисно гуляють цілу ніч. Їм байдуже до навчання, їхній батько їх витягне. А я хоч і стану скоро падчеркою Срібного Василя Григоровича, успішного бізнесмена нашого міста, але навчатись я мушу сама. У мене стипендія.

- Дістали, - шиплю роздратовано і смикаю за ковдру.

Вмикаю нічник та підводжусь. Взуваю свої улюблені капці з котячими мордочками та прямую до дверей. Як тільки виходжу з кімнати, мене накриває нова хвиля гучної музики. Від цього шуму вікна тремтять. Я дивуюсь, як ще сусіди не жаліються. Невже нікому не заважає, лише мені?

Спускаюсь сходами вниз, оминаючи декілька п'яних гостей. Одна парочка, не соромлячись, відверто цілуються. Хлопець сидить на сходинці, а дівчина на ньому верхи, обвивши його талію ногами. Їхні рухи настільки непристойні, що здається вони прямо тут займуться сексом.

Фиркаю і відвертаюсь, в ту мить, коли з дівчини злітає футболка і вона залишається лише у чорному напівпрозорому ліфчику.

Прискорюю хід і майже збігаю на перший поверх.

Тут повно народу, всі п'ють, веселяться, танцюють парочками і не тільки. Миттю шкодую про своє імпульсивне рішення спуститись сюди у піжамі. Ловлю на собі косі погляди, хтось відверто сміється з мого вигляду.

Але я вже тут, тому відступати пізно. Я мушу хоча б спробувати достукатись до, так званих, братів, щоб зробили тихіше музику.

Та знайти їх не так вже й легко. Дім великий і хоч вечірка проходить у просторій вітальні, та їх тут немає.

Заглядаю у їдальню, де теж по кутках розмістились їхні друзі. Пари знайшли собі тихі куточки і цілуються. Кидаю на них швидкий погляд і вже збираюсь йти, але завмираю. Спина одного хлопця здається мені знайомою. А саме спортивна куртка, на якій зображений дракон.

Це Дем'ян. І зараз він навалився на тендітну блондинку, яку висадив на стіл (до речі, на стіл, за яким ми їмо усі “дружньою” сім'єю), і цілує її так пристрасно, наче хоче її з'їсти. Дівчина в свою чергу тихо постогнує, міцно вчепившись за його шию. Хлопець активно її обмацує, руки його проникають під тонку кофтинку, і в якусь мить я відчуваю, що червонію, бо не повинна зараз стояти і спостерігати за цим дійством.

Але чомусь стою. І дивлюсь. Наче зачарована. Наче мені подобається.

Отямлююсь і трясу головою. Набираюсь сміливості і, зціпивши руки в кулаки, стрімко підходжу до парочки, яка не помічає нічого навколо.

Опинившись прямо за спиною Дем'яна, протягую руку і стукаю вказівним пальцем йому по плечі. Якщо чесно, це вперше за декілька місяців, від коли ми познайомились, я торкаюсь одного з братів. У нас не склались стосунки з першого дня і ми взаємно намагались тримати дистанцію.

Дем'ян не відразу реагує, занадто захоплений своєю дівчиною, тому мені приходиться повторити дію. Трішки напружуюсь, коли він нарешті завмирає, і відсторонившись від блондинки, повертає голову. Його зелені, заповнені пристрастю очі зустрічаються з моїми, і я мимоволі роблю крок назад.

Дем'ян примружується, зрозумівши, що це я його відволікаю, а потім його губи стискаються в тонку лінію. До речі губи неприродньо червоні, перемазані помадою дівчини.

- Пробач, що заважаю, - мій голос зрадницьки тремтить, і я прокашлююсь та випрямляю спину, щоб здаватись впевненішою, ніж є. - Але музика занадто гучна, а мені рано вставати.

- Що? - перепитує і відпустивши дівчину, тепер повертається до мене усім корпусом.

Він опиняється неочікувано близько до мене. Досить високий, що мені приходиться задерти голову, щоб не втратити зоровий контакт. В його очах більше немає тієї голодної пристрасті, лише роздратування і легка зацікавленість.

- Я не можу заснути! - підвищую голос, щоб він вже точно почув. Музика змінюється більш ритмічною і вона просочується крізь клітини тіла, закладає вуха. Як вони можуть знаходитись в такій атмосфері?

- То ти вирішила приєднатись до нас? - на його губах з'являється грайлива усмішка. - Тільки ти от не вгадала з дрескодом. Піжамна вечірка буде завтра.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1