Ліза збігла вниз, перестрибуючи через дві-три сходинки, і зупинилася на останній. Влад уже був у холі. Очі проти волі жадібно прикіпіли до високої постаті. Він стояв перед величезним дзеркалом, поправляючи комір вугільно-чорної сорочки. Джинси облягали вузькі стегна та довгі сильні ноги. Ліза відчула дивний щемливий жаль: шкода, що він такий красивий, аж до непристойності.

Влад обернувся.

— Вирішила їхати? — він недбало закотив рукави сорочки, оголюючи міцні руки.

— Треба ж комусь за тобою наглядати, — усміхнулася вона, піднявши брову. — До того ж мені нудно.

Він застебнув сталевий браслет годинника, темне волосся впало на чоло, і Ліза навіть руку за спину сховала — так їй захотілося відкинути неслухняне пасмо. Як це — торкнутися такого, як він? Щоб приховати збентеження, що геть недоречно накотило, вона сіла на сходинку і затялася зашнуровувати взуття.

Наступна глава вже незабаром на сайті !!! Смакуємо!!!  https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183