Крізь скляні двері ресторану, адресу якого Марта скинула в останню секунду, я крокувала з відчуттям, ніби йду по тонкому лезу. Тривога, наче липкий туман, огортала свідомість, підкидаючи один за одним найгірші сценарії. 

«А що, як він мені сподобається, а я для нього залишуся лише випадковою знайомою на один вечір? А якщо ми підемо далі, і я знову дозволю комусь розбити мені серце?» 

Ці думки, гострі та болючі, розривали голову, пронизуючи єство страхом перед невідомим. Я відчувала себе розгубленою дівчинкою, хоча зовні, мабуть, трималася гідно. Милий офіціант з професійною усмішкою зустрів мене біля входу і провів углиб зали.

Зовсім скоро ми дістанемось до кульмінації книги. Не пропустіть))