Дякую за бестселер! Знижка на класну книгу! Новина

Привіт, мої хороші!

Вчора книга "Шеф моєї мрії" надійшла в продаж і сьогодні вона вже в бестселерах!!!! Щиро дякую вам за це! А ще, дякую за відгуки і шалену підтримку. Мені надзвичайно приємно, що книга вам настільки сподобалась.

ДЯКУЮ!!! Ви в мене найкращі!!!

Анотація до книги "Шеф моєї мрії "

Мене ніколи не цікавили однолітки, скільки себе пам'ятаю, я завжди мріяла про справжнього чоловіка. Дорослого, сильного і впливового. Такого, з яким я б могла почуватись маленькою слабкою дівчинкою, а не тягнути все на своїй шиї. Подруга вважає, що мені просто не вистачало батьківської уваги. Все можливо. Одного разу я побачила такого чоловіка в ресторані. Ковальов Олександр Олександрович - старший за мене на двадцять два роки, власник будівельної компанії. Я довго марила ним здалеку, бо чоловік був одружений , а для мене це табу. Поки якось не побачила в оголошенні, що в його компанію потрібні працівники. А ще, він нещодавно розлучився. Такої нагоди я втратити не могла. Тепер я зроблю все, щоб моя мрія здійснилася і щоб цей чоловік був моїм.
Пристрасно
Емоційно
Відверто
Бос і підлегла

Різниця у віці.

УРИВОК:

 - Романова!  Швиденько з тумбочки все заховай  і застели ліжко. - забігла в палату захекана молода медсестричка.

 - Я буду спати. Просто піднялась щоб попити. А що за кіпіш? 

 - Потім будеш спати. Там перевірка приїхала. Точніше, спонсор наш . От Петрівна й вирішила йому продемонструвати виконану роботу. Тобто, нові меблі і сантехніку. - відповідає і починає сама швидко застеляти моє ліжко. Дівчина нагнулась і з її кишені випала пачка сигарет.  Вона швидко підняла її і заховала назад в кишеню. 

 - Аліно, давай мінятись, я тобі шоколадку, а ти мені одну цигарку. 

 - Ти що збожеволіла, Яно? Ти ж хвора. Які цигарки? 

- Чула таку штуку? Курити шкідливо, пити гидко, а вмерати здоровим шкода. Тим більше, я ж лише одненьку. 

 - Добре. Тримай. - протягнула мені відкриту пачку і я дістала звідти одну цигарку. - Можеш вийти на балкон між поверхами. Тільки куртку одягни. 

 - Слухаюсь і підкоряюсь. - посміхаюсь. 

 - Та спершу прибери, щоб я по шапці не отримала. 

Я швиденько заховала всі речі в тумбочку,  одягла теплу жилетку і виходжу з палати. В коридорі теж кіпіш.  Мабуть цей спонсор крутий перець, якщо всі так хвилюються. 

 Зайшла на великий лікарняний балкон і вдихнула прохолодне повітря. Сьогодні на вулиці дійсно холодно. Недаремно Аліна казала одягнути куртку.  Застібнула жилетку до самої шиї і відійшла в самий кінець, до перил.  Дістала з кишені цигарку  і взяла її в зуби. 

 - Мені пофіг що ти про це думаєш, Маєвський. - я аж підскочила почувши гучний чоловічий бас . Швидко запхнула цигарку назад в кишеню  і розвернулась. - Я по-моєму не запитував твоєї думки. Якщо ти не можеш домовитись з юристом, то на біса я взагалі тобі бабки плачу? - продовжує кричати Олександр, а я дивлюсь не кліпаючи і не можу повірити своїм очам. Серце відбиває якийсь шалений ритм і долоні пітніють. Людоньки! Я що сплю?  Звідки він тут взявся?  Як завжди в діловому костюмі, туфлях і чорному пальто.  Навіть по виразу обличчя видно,  що він злий. Але все одно до біса привабливий. Чоловік продовжує розмовляти по телефону і здається навіть не помічає що він тут не сам. І це добре, бо я зараз далеко не в найкращому вигляді. М'яко кажучи. На голові шухер, на обличчі ні грама косметики, та ще й бліда як поганка... Жах одним словом.  Миша сіра.  Вирішила змитись по тихому, хоч так хочеться підійти ближче і заглянути в чорні магнетичні очі... Глянула на нього ще раз,  видихнула і швиденько йду до дверей. - Це твоя робота! І не грузи мене своїми проблемами. Не можеш впоратись? Заяву на стіл і нафіг. - гарчить і скидає виклик. Я ж в цей момент саме взялась за дверну ручку і смикнула її. Але двері не відчинились... Що за фігня? Спробувала натиснути сильніше, та знов без результату.  Чую позаду кроки і чогось ноги починають тремтіти. Та що з тобою, Яно? Олександр підійшов і зупинився за моєю спиною. 

 - Ти довго будеш тут стояти і двері розглядати? Чи намагаєшся відчинити їх поглядом?  - фиркає. 

- Вони... Не відчиняються. - повертаю до нього голову і все ж зустрічаюсь з його поглядом. 

 - Як це? - бере мене за плечі і відсовує в сторону.  - Трясця! Дійсно не відчиняються.  Ти що навмисне це зробила?  Чи в ліфті народилась і не вмієш користуватись дверима? - в мене від шоку і обурення очі мало з орбіт не повилазили. Ти дивись який нахабний.

- Ну звісно навмисне. Я ж завжди мріяла замерзнути на лікарняному балконі.  І задай  це питання собі. Коли я заходила, з дверима було все добре. Так що, саме ти їх зламав. -  теж фиркаю і складаю руки на грудях. Тільки тепер зрозуміла що від злості зверталась до нього на ти. Моя відповідь явно здивувала чоловіка, або роздратувала ще більше. Видно з ним так не розмовляють.  А я відчуваю що починаю не лише сердитись, але й замерзати. І потрібен був мені цей балкон? Та й телефон в палаті залишила. Точно! - Зателефонуйте комусь, нехай нас відчинять. 

- Я б так і зробив , розумнице,  та в мене здох телефон. Набрав на роботу купу дебілів, які самі нічого зробити не можуть, от і посадили батарею за пів дня. - бурчить наче сам до себе і ще сильніше смикає ручкою. - Дідько! В мене ж зустріч через годину. - починає стукати . 

- Ну, може хтось з дебілів вас замінить. - гмикаю. - Хоча, куди їм до вас? - він розвернувся і підняв брови. 

- Тобі не казали що в тебе занадто гострий язик?  

- А вам не казали що ви буркотун? - Олександр розсміявся. І голосно так, щиро... Вперше бачу його посмішку...  Серце знов мліє і роздратування наче рукою зняло. 

- Як тебе звати, язвочко?

- Яна. - відповідаю і обіймаю себе за плечі. Він мовчки знімає з себе пальто і накидає на мене. Такого я не чекала. Цей чоловік хоче щоб моє бідне серденько взагалі збожеволіло? - Дякую.

 - Здається я тебе вже десь бачив, Яно? - замислився дивлячись на моє обличчя. - Точно. В ресторані. Кілька днів тому.  - він запам'ятав мене? Ну нічого собі... 

- Так. Я пам'ятаю. 

 - І що ти тут робиш?  

- Мерзну на балконі разом з вами. - він знов посміхається. -  Мене положили в лікарню. Лікуюсь.  Що тут ще можна робити? 

 - Ну, я наприклад приїхав, перевірити куди пішли мої гроші?

 - То ви і є той спонсор, через якого тут з самого ранку всі на вухах? - думаю вголос. 

 - Типу того.  - опускає очі на мої кімнатні тапки. - Ти вже зовсім замерзла? - знов підійшов до дверей і починає стукати. - Глухі вони там всі чи що? 

- Хто там? Ви що застрягли? - нарешті чуємо жіночий голос за дверима.

 - Ні, чорт забирай! Це в нас розваги такі.  Відчиняй швидше. - знов бурчить Олександр. Та я вже зрозуміла, що це його манера спілкування.  Наче він господар цього світу. 

- Не відчиняються. - відповідає жінка. 

- Що серйозно? - іронізує. - Поклич когось. 

- Ага. Зараз. Зараз я когось знайду. - і побігла по сходах. 

- Якби ви сказали хто ви, було б швидше. - стукаю зубами від холоду. 

 - Іди сюди, язвочко.  Спробую тебе трохи зігріти. - потягнув мене до себе і обійняв... Знов з'явилась думка що я сплю, настільки все це нереально. Але його тепло, запах, сила... Матінко... Я згодна тут ось так замерзнути.  Тіло почало тремтіти, та здається вже не від холоду... - Не бійся. - чую над вухом. - Так краще? 

 - Ідеально. - посміхаюсь. - Тобтоооо... Я хотіла сказати... так. Так набагато тепліше. Дякую вам,  Олександре... - він теж посміхнувся і ми почули як хтось почав роздовбувати дверний замок. За хвилину нас відчинили і чоловік відпустив мене. 

- Що це в вас за приколи? - кричить на завідуючу яка теж сюди прибігла. - Дайте дівчині гарячий чай і замініть бісовий замок. А я поїхав. Стільки часу згаяв. - я зняла з себе пальто і віддала йому.

- Дякую. - він не відреагував.  Просто взяв і пішов вниз по сходах.

 - Олександре Олександровичу, пробачте. Звісно, ми все зробимо. - та він навіть не слухає і за мить зникає в коридорі .  А я розвертаюсь і швидко йду в свою палату під ковдру.  Курити вже не хочеться і мабуть не скоро захочеться...

Ця книга входить до циклу "Кохання з перешкодами".

Всі книги циклу читаються окремо. 

Я хочу познайомити вас з усім циклом.

1  - завершена 

2  - БЕЗКОШТОВНА

3  - завершена

4  - завершена  4jSKZKbF

5  - завершена  HSmCRjrH

6  - в процесі написання

 Сьогодні  книга  "Кожному  своє (не)щастя"  продається  зі  знижкою.   Хто  ще  не  прочитав  цю  історію, ЗАПРОШУЮ!  Там  дуже  пристрасно,  емоційно  і  трепетно. Не пошкодуєте!!!  

Анотація до книги "Кожному своє (не) щастя"

Сам себе не розумію , на біса мені чужі проблеми? Своїх мало? Але чорт забирай не можу викинути з голови Сашу. Як згадаю її сльози і синці на гарному обличчі - сатанію від люті. Що це за мудак , який
підіймає руку на жінку? Та ще й на свою дружину? Руки б такому повідривати. І на біса вона з ним живе? Ех , Руслане, нічого тебе життя не вчить...Знов запав на дівчину і знов вона не вільна. Та цього разу я все ж спробую втрутитись. Їй потрібна допомога. А от що з того вийде- одному Богу відомо...

Книга з циклу "Кохання з присмаком небезпеки".
Історія Руслана і Олександри. Книги можна читати окремо.

*Дуже емоційно і пристрасно.
*Шалене кохання.
*Другий шанс на щастя.
*Протистояння характерів.
*Сильний чоловік і проблемна дівчина з дитиною.
*Щасливий кінець.

НЕВЕЛИЧКИЙ ШМАТОЧОК

     Взяла   суп ,  картопляне  пюре    з   котлетою   та  чай    і   повертаюсь   до   пацієнта.   Він   вже   не   розмовляє ,   але   мій   телефон    досі    в   його    руці.   Помітив   мене   і  повільно   зміряв   з   ніг    до   голови.   Від   цього   погляду    стало   ніяково.   Наче    він   просканував   моє   тіло    крізь   одяг.   Бррр.  

      - А   ти   навіть   нічого   так!  -  я   розгубилась   від   цих    слів   і   на    мить   зупинилась.  Не    зрозуміла ,   до   чого   це.  А    він    посміхається .   Видно    після   розмови    його    настрій    покращився.  Гарна   посмішка    в   нахаби .   - Але   в   купальнику   тобі   значно   краще    ніж   в    цьому    балахоні.   А   без   купальника   взагалі    бомба.   Хоча ,   відгодувати   трохи   не   завадило   б .  Занадто   тендітна.   Торкнутись   страшно.   Ще    не   дай   Боже     зламаєшся.  -  тільки   тепер   розумію ,   що   цей   гад   заліз   в    галерею   і   переглядав    мої    фотки.   Щоки   спалахнули   коли   згадала   що   там   є   достатньо   відверті   кадри.  Ми   з   Анютою   їздили   минулого   року     на   річку   і   там   дуркували.  Фотографували  одна  одну  в  не  надто  пристойному  вигляді.   От   паскуда.    Швидко   поклала   тацю   на   столик   і   забрала   телефон   з   його    руки.

      - Ти охринів?   Яке   ти   мав    право   нишпорити   в    моєму    телефоні?  

       - Фу!   Така   на   вигляд   правильна   і   ніжна   квіточка ,   а   такі   некрасиві   слова.    Недаремно   кажуть  що  в  тихому  болоті   чорти   водяться.  Так ,  маленька?  - знущається.   Весело    йому.  -  То   ти   виявляється    моя    персональна   нянька?  

      - А   ти   виявляється   нахаба.  - фиркаю.  Хочеться  йому  цей  суп   на  голову  вилити.   -  Те   що   я   погодилась   допомагати   тобі ,  не   означає   що   тобі    все    дозволено.

      - Ну...   про   "все"  кицю ,    поки    що   рано   розмовляти ,   я   трохи   не    в    формі ,   ти    вже   вибач.   - сам   пожартував   і   сам   сміється.   Я   розвернулась   щоб    піти   бо  реально   хочеться   йому  щось  зробити.   Як  він  примудряється  всього   кількома  словами,   в   мені ,  хорошій   і  спокійній  дівчині ,   розбудити   кровожерливого  монстра?  .  Вибісив   гад .   -  Стій.   Не   дуйся.   Вже   й   пожартувати   не   можна.   Що   ти    там   принесла?   - показує   на   стіл. 

      - Сніданок.  Зараз   подам   ближче. 

      - Я   хочу    щоб   ти   мене    годувала,  квіточко.    

      - Обломишся!   Якщо   можеш    тримати   телефон ,   то   ложку   теж   втримаєш.  І   мене   звуть   Олександра. 

      - Олександра   надто   грубо   і   холодно    звучить.   А  ти   не  така.  - знов  посміхається  якимись  своїм   думкам .  -  Тобі   не   личить.   І   однією   рукою   не   зручно   їсти ,   а   другу   як    бачиш    мені   підстрелили.

      -  А   ти   їж   ротом,   а   не    рукою.  Кажуть   що так   зручніше.    І    краще    б   тобі    язика    підстрелили.   - він   розреготався   і   скривився   від   болю.  

      - А   ти    кумедна.   Мені   от    цікаво ,   ти   така   смілива    завжди ,   чи    користуєшся   моментом   поки   я    лежу?   - ти    бачиш   який   здогадливий.  -  Я   ж   скоро   піднімусь   квіточко.   І  тоді    побачимо   наскільки   ти    смілива.  -  я   взяла    тарілку   з    супом    і    сіла    біля    нього    на   ліжко.   - Це   що   таке?  -  скривився . 

     - Суп . 

     - Це   не    суп .   Це    якась   бурда.   Помиї.   Ти   отруїти   мене    вирішила? 

     - А   знаєш ,   вже   з'являється   таке    бажання .  - мило  посміхаюсь. -   Вибачте    великодушно ,   та   тут   лікарня    а    не   ресторан.   І    всіх   годують   однаково.  

     - Жесть.   А   там   що? 

     - Картопля   з    котлетою. 

     - Давай   відразу    друге.   -  ти   бачиш   яка   цяця?   Суп   йому   не   такий.    Взяла   іншу    тарілку    і    знов   сіла    біля    нього.  

      - Рот   сам    відкриєш,   чи   теж   допомога    потрібна?   Можу   домкрат   принести.  - він   знов    сміється     і    відкриває   рот .    Я   протягую   йому    ложку    за    ложкою ,   а    Руслан   не    зводить    з    мене    погляду.   Намагаюсь    не    дивитись    йому    в    очі ,   та    відчуваю   що   вже    не    лише    щоки    палають  ,   але    й    вуха.

А тепер новина...

Виконую бажання багатьох із вас...

Готується нова історія кохання. Це буде книга про Артема (брата Єви з книги "Тебе кохати заборонено") і Вероніки Лебеденко (її найкращої подруги).

Ось такий вона матиме вигляд...

Скоро книга буде публікуватись. Сподіваюсь, що ця новина вам сподобалась. )))

Дякую, що ви в мене є.

Гарного дня!