Я вам уривок з книги, а ви - її в бібліотеку)

— Твої рани треба обробити, щоб не було запалення і інших проблем. Тут немає лікарень, а я не дуже знаюся на медицині. Тож. Я ввімкнув бойлер і скоро буде тепла вода. Сходиш в душ і зробимо все необхідне. 

— Це ж лише подряпини від вишивки на платті. — Хмикнула я собі під носа. — До весілля заживе. 

Лев засміявся і лише після цього звуку я зрозуміла, що бовкнула. 

— Гаразд, — Лев подивився на мене, а потім сказав: — Пообіцяй, що більше не будеш плакати. Принаймні, пообіцяй, що не плакатимеш через мене. 

Мені не було зрозумілим його прохання, але ставити більше запитань  не хотілось. 

— Гаразд, — відповіла я і піджала губи, щоб не вкусити знову себе за щоку. 

Він піднявся і зайшов в будинок, а я лишилась сидіти і пити свій чай. Не памʼятаю, коли мені востаннє було настільки спокійно. Якийсь час я сиділа нерухомо, а потім вирішила зайти всередину і подивитись на що схожа будівля. Першим я відчула аромат хвої і мені одразу закортіло лишитись тут колись взимку. Щоб насолодитись цим затишком в найпрекраснішу пору року. 

— Тут водяться дикі звірі? — я весь час хотіла порушувати між нами тишу. Мабуть, щоб не почуватись одинокою. 

— Так. Саме тому дуже важливо на ніч запирати двері і не втікати нікуди. — він доволі серйозно на мене поглянув, піднявши брови. 

— Ти мене в чомусь підозрюєш? — Звісно, що підозрював. Він не ідіот. 

— А ти щось задумала? — слушне питання. 

— Я перша спитала.

— А я перший тобі натякнув на те, що твій план, яким би він не був, не спрацює, — його руки діставали з аптечки антисептики і ватні диски. Чого йому так не йметься з тими ранами? 

— Піднімай футболку, — його низький голос змусив мене сконцентруватися. Мої очі були прикуті до його красивих рук, які з повним знанням справи всього на всього мочити шматочок бавовни в антисептик. 

— Ще чого! Збочинець. — вирвалось з мене більш емоційно, ніж я планувала. Його турбота, що граничила з нахабністю, мене виводила з рівноваги. А ще мене лякало те, що він торкнеться мене і мені сподобається. Такі в нього були красиві, бляха, пальці. 

Лев запитально поглянув на мене.

— Ти не зможеш це зробити сама. Ти не дістанеш до подряпин. — Він обходив стіл і наближався. За мить його великі накачані груди мало не впирались мені в носа і щоб побачити його обличчя мені треба було підняти голову догори. Запах його тіла змішаний з хвоєю будинку і, напевно, дорогим парфюмом — вибивав з-під ніг землю. 

— Не хочу, щоб ти мене торкався. Це привілей. Торкатись мого тіла. — я думала, що виглядаю зосередженою і звучу серйозно, але він засміявся так низько, що я відчула вібрацію. Йому, здається, було начхати, адже він не відступив від мене ні на міліметр.

— Відійди. — я спробувала штовхнути його рукою, впершись в тверді груди і пожалкувала, адже він ні на міліметр не зсунувся. Непорушна гора. — Відійди тобі сказано, — піднявши очі, я побачила його погляд, що здався мені небезпечно-гострим. Він насміхався з мене. Бородатий, самовпевнений гімнюк. Готова посперечатись, що йому довподоби ця гра. Лев не відпускав мого погляду, а я стояла мов заворожена, і дивилась в темно-бурштинові очі. Сама не помітила, як привідкрила рота, і як відстань між нами почала скорочуватись в мовчазному напруженні. Він повільно нахилявся до мого лиця і від того серце почало через раз пропускати удари. Лев повільно облизав і прикусив нижню губу, залишивши між нами кілька сантиметрів відстані. Ми все ще різали одне одного поглядами. 

— Я не торкатимусь тебе, допоки ти сама не попросиш, принцесо. Але знай, якщо це станеться. Одного разу не вистачить. І ти благатимеш іще. Та я не з тих, хто погоджується на благання. 

Я все ще стояла нерухомо, відчуваючи тепло його дихання на своїй щоці, хоч ми ніяк не торкались одне одного. Шкіра тепер пекла від бажання, аби він таки доторкнувся і дав зрозуміти про що говорить, і що я можу втратити. Моє тіло зрадливо приливало кров до низу живота і там літали довбані метелики, підкошуючи ноги. Він підняв руку і пройшовся великим пальцем по щоці, залишивши на ній теплий слід. Я примружилась. Такий дотик завжди вимагає продовження. Я майже готова до поцілунку, хоч це і не найкраща ідея. Він взяв мене за підборіддя найкрасивішими пальцями на Землі та підняв мою щелепу, щоб я прикрила рот. Холодний вітерець пролетів. Душа упала в шлунок, натякаючи, що нічого вже не трапиться. Відчуття самотності почало жалити. Я розплющила очі і побачила лише широку спину, що поступово віддалялась від мене, а врешті — зовсім зникла за дверьми будинку, які голосно зачинились. 

читайте книгу на Букнет - Наречена втікачка: дружина ворога