Вітаю, любі букнетівці! ❤️

Прода уже у ваших книжечках:

— Ірен, — твердо звертаю увагу на те, ким вона має залишатися. Для себе насамперед. Та вона не чує.Її погляд розсипається в хаос. Вії тремтять, і сльози знову зриваються вниз. Вона відвертається. А я якраз чітко бачу, як Іра витісняє Ірен.

Я на пів кроку ближче. Торкаюся її плечей нагадуючи: я поруч.

—Я знаю хто ти...

Це вона мені?

Але не запитую. Стискаю плечі, повертаю й пригортаю до себе. До місця, де серце скажено б'є об грудну клітку, а її пальці впиваються в тканину мого піджака.

—Владе... чуєш?

—Чую... І бачу.

Ірина схлипує... а мені це як удар під дих. Без права на відновлення...

—Хто тобі і що написав? Можеш показати?

Киває.

Це добре... дуже добре. Означає, що ще довіряє.

Вона відсторонюється. Проводить руками по обличчю, вдихає глибше та дістає телефон.

Читаю. І моє его зловтішається: тепер вона впевнена. І не я її в цьому запевнив...

Обіймаю! 

Мирного дня! ❤️

Ваша Тая)