Ще те випробування...

Від цих картинок кров стукає у скронях, а в все тіло горить так, що здається, ще секунда — і я просто зірвуся. Яка, до біса, арматура, коли єдине, чого я хочу — це подолати цю невидиму межу між нашими ковдрами й довести їй, що жоден договір не зможе зупинити того, що зараз відбувається між нами.

Повертаюся до неї спиною, ледь не ричачи від безсилля. Дідько! Вставати зараз і йти в душ буде занадто палевно — вона зрозуміє все з першого ж мого руху. Лягаю на спину, намагаючись влаштуватися так, щоб бодай перестало так нестерпно нити, і витріщаюся в стелю, проклинаючи і цей цитрусовий запах, і свій раптовий потяг до благородства.

Прокляття!! Я добряче погарячкував, коли обіцяв не чіпати її…