Момент, якого ви і ми з Євою так довго чекали))

Перша ВІДВЕРТА близькість ❤️❤️❤️

Нагадую: він — Шторм, власник підпільного клубу. Вона — журналістка, яка прийшла за матеріалом.

А отримала… ну, ви побачите ;)

Ділюся з вами шматочком. Тільки шматочком.

Решту читайте за посиланням внизу — і ні, я не жартую, що там...

— Ти хороша людина, Еріку Дааль, — сказала я, і мій голос зламався на його імені.

Він подивився на мене так, ніби я його вдарила. Не боляче — здивовано. Ніби ніхто не казав йому цього раніше.

Простір між нами скорочувався. Його очі потемніли до кольору грозового неба.

Я не пам'ятаю, хто поцілував першим. Може, він нахилився. Може, я потяглася. Може, ми обоє одночасно вирішили, що годі.

Його губи на моїх — і світ перестав існувати.

Він цілував мене так, ніби в нас був весь час світу. Його руки піднялися до мого обличчя, обхопили його — і він тримав моє обличчя, як щось дорогоцінне.

— Лені, — його голос біля мого вуха. — Ти впевнена?

Два слова. Простих, тихих. І в них — усе, чим він був: контроль, повага, страх завдати болю. Він питав, бо йому було важливе моє «так», а не просто відсутність мого «ні». Бо він знав різницю.

— Впевнена, — відповіла я, і це було найчесніше слово, яке я вимовила за все своє життя.

Він підняв мене — просто взяв і підняв, як щось, що йому належить, — і я обвила його ногами, тому що іншого варіанту не було. Він ніс мене до столу, розштовхуючи папери однією рукою. Склянка полетіла кудись і не розбилась. Я опинилась на краю столу, він стояв між моїх колін, і в жовтому світлі лампи я бачила його обличчя — зосереджене, трохи жорстке, з тим виразом, який раніше лякав мене, а зараз робив з моїм низом живота щось, від чого хотілось закрити очі.

Я не закрила.

Його руки взялись за ґудзики моєї сорочки — терпляче, один за одним, дивлячись мені в очі. Я розуміла, що він перевіряє. Не питає вголос, але перевіряє. Я не відвела погляду і не зупинила його рук, і він розстебнув останній ґудзик і відкинув сорочку з моїх плечей.

— Боже, — сказав він тихо.

— Не дивись так, — почула я власний голос.

— Буду дивитись як хочу, — відповів він.

[ █████████████████ ]

[ ██████ цензура ██████ ]

— Продовжуй, будь ласка, — простогнала я.

Його руки спустились до пояса моїх джинсів. Зупинились.

— Лені.

— Так, — сказала я, і ніколи в житті не казала «так» з таким числом значень…

Далі — повна сцена без цензур та інтриг. Продовжити читати тут

А для новачків, раджу почати з початку, там не менш гаряче))

До зустрічі у книзі!