✨ВСІМ ДЯКУЮ✨

Хочу подякувати всім за підтримку! Сьогодні моя перша книга СТАНОВЛЕННЯ ГЕРОЇВ з серії ПОВСТАЛІ ЛЕГЕНЛИ, набрала перші 500 прочитань.

Для мене це велике досягнення.

Прийшовши сюди на Букнет, я почав публікувати свою історію і в деяких моментах під час публікації вона зазнала змін. Основні зміни, це поділ велики розділів на декілька логічних за подіями. Але є й доволі велика сюжетна зміна, вона торкнулася 3 Главаи, 4 розділу: ТВОРІННЯ КАЗИДУБ, який був мною переписаний.

І під цю цифру прочитань я би хотів поділитися додатковими матеріалами по 3 главі, а саме першу версію 4 розділу, яка була переписана і її можна буде почитати тільки в цьому дописі.
 

Вхід сторожили з десяток найманців. Бій був короткий і кривавий. Коли останній ворог упав, Сірий увірвався всередину.

Довгий коридор був нашпигований пастками — капканами для великої здобичі. Їхні зубці блищали від мастила, просоченого отрутою. Повітря було важким.

Далі відкрилася кругла підземна зала.

У центрі стояли великі бочки з темно-зеленою рідиною — система виробництва смертоносної суміші працювала повним ходом. Уздовж стін тягнулися столи, залиті кров’ю. На них лежали людські рештки. Під стінами — шість залізних кліток.

Запах гнилі й хімії змушував нудити. Це було справжнє лігво безумства.

Сірий на мить зупинився. У чистих руках така лабораторія могла б служити добру, лунало в думках.

Раптом він помітив рух.

В одній із кліток, притулившись спиною до ґрат, сидів хлопчик років семи. Страж кинувся до нього, мечем він зрубав замок і відкинув закривавлений клинок убік. Опустившись навколішки, обережно торкнувся дитини.

Пульсу не було.

— Дідько…

І в ту ж мить тіло здригнулося.

На шкірі виступили пухирі, Сірий не встиг відсахнутися, труп вибухнув.

Темно-зелена рідина обдала його з ніг до голови. Вона просочувалася крізь щілини обладунків, палячи шкіру. Їдкий чад піднімався вгору. Частина рідини потрапила в очі.

Біль був нестерпний.

Сірий зірвав шолом, скинув рукавички, витяг флягу й полив обличчя останніми краплями води. Він тер очі, намагаючись загасити вогонь у них.

Крик прорізав підземелля.

Стоячи на колінах, Пепенко намагався щось розгледіти, але світ розпливався в темній пелені. Біль не відступав.

І раптом у мороці почав вимальовуватися силует. Людська постать повільно наближалася. Усе двоїлося, пливло.

Чорний обладунок. Рогатий шолом, схожий на корону. На плечі — довгий дворучний меч.

Невже це вона? Ярина…

Її колись гарне обличчя тепер ховав шолом. За спиною майорів брудний, подертий помаранчевий плащ із гербом Айзі.

Сірий обхопив руків’я мечів і підвівся. Один клинок виставив перед грудьми, другий тримав зворотним хватом — вістрям униз.

Очі горіли, зір підводив. Але він був Стражем. Відступати не збирався.

— Ходи сюди… Настав час відповісти за все, — хрипко кинув він.

Кроки були важкі, нерівні. Він ішов майже навмання, мов поранений звір, але намагався тримати ритм — щоб не дати суперниці відчути його слабкість.

Бій спалахнув миттєво.

Напівсліпий, покладаючись на рефлекси, Сірий рубав повітря клинками. Ярина рухалася швидко, майже граційно: ухилялася, контратакувала, кілька разів дістала його. Частину ударів прийняли обладунки, але деякі все ж прорізали слабкі місця лат.

Колишні союзники зійшлися в смертельному танці.

І тоді Сірий зрозумів: двоїння іноді сходиться в одну точку. На мить. Саме тоді можна бити. Треба лише дочекатися і вижити до цього моменту.

Ярина здивувалася, коли майже сліпий воїн раптом почав точніше блокувати її удари. Шолом приховував її обличчя, але за рухами відчувалося: подив і напруга в ній наростають. Не всі атаки він стримав — кілька все ж пропустив, — та цього вистачало, щоб триматися.

Вона розлютилася, підняла меч над головою й замахнулася. У ту ж секунду зображення перед очима Сірого зійшлося. Він рвонув уперед, але запізнився на частку миті. Меч Ярини з гуркотом ударив у нагрудник. Луна покотилася печерою.

Сірий відскочив. Вона теж важко дихала. Ярина втомлювалася.

«Якби не моя отрута, він би давно мене переміг… Я не рівня йому…» — промайнуло в думках Ярини.

Насправді вона боялася цієї зустрічі. Але мусила триматися. Вона знала: сіроокий Страж прийде. Тому готувалася — ретельно, майже одержимо.

Якби не контракт із чоловіком у золотій масці… Можливо, вона й далі жила б у тіні, час від часу випробовуючи свої експерименти на безневинних мешканцях забутих сіл.

Та тепер усе зайшло надто далеко, вона відчувала кінець, лише не знала — яким він буде.

Так, їй вдалося осліпити Сірого. Але чи вистачить цього, щоб зупинити розлюченого ведмедя?

Ліворуч стояла стійка зі списами. Чотири миттєво полетіли в його бік. Та саме тоді двоїння в очах Сірого зійшлося в одне — усі списи пролетіли повз.

Ривок, перекид.

Сірий опинився за її спиною, удар, клинок увійшов під лопатку, глибоко, майже до руків’я.

Ярина здригнулася й опустилася на коліна. Лівою рукою зірвала шолом. На понівеченому обличчі виступила темна кров — вона виплюнула густий згусток.

— Цього можна було уникнути… Але ти зробила вибір. А мій обов’язок — знищувати загрози миру. Будь-якою ціною…

Голос Сірого був тихий.

У ньому більше не було злості, Лише втома. Короткий помах — і все кінчилося.

Кілька днів тому…

Сірий працював у кабінеті, переглядав звіти. За вікном стояла густюща тиша — така, що навіть коники не наважувалися її порушити.

Стук у двері.

— Увійдіть, — втомлено мовив він.

Зайшла Інна. Зморена, але зібрана.

— Воєначальнику…

— Важкий день, — сумно зітхнув Сірий, відсуваючи папери.

Інна мовчки підійшла ближче. В її очах змішалися тривога й надія.

— У нас з’явився щит від нових нападів хвороби, — сказала вона, дістаючи посудину зі світло-зеленою рідиною.

— Ліки?

— Для вас. Я знаю, що ви плануєте. Це ризиковано… Але місту потрібна надія. А це — на крайній випадок.

Вона простягнула флакон.

— Якщо опинитеся на межі життя й смерті.

Тепер, лежачи на кам’янистій підлозі печери, Сірий тягнувся тремтячою, закривавленою рукою до сумки. Дихати ставало дедалі важче — недуга брала гору. Ще трохи, і задуха переможе.

Зібравши рештки сил, він намацав флакон, відкрив його й випив ліки Інни Ремей.

Повітря вирвалося з грудей важким видихом. Невдовзі тілом розлилося тепло — ліки почали діяти. Побічний ефект, про який Інна чомусь промовчала.

Очі заплющилися.

І ілюстрація до цього тексту, яка також не потрапила в фінальну версію книги, яка була стерта разом з переписаною частиною.

В цілому, коли працював над розширенням 4 розділу, цей текст і мав бути основою, я не планував його змінювати. Але, коли описав минуле Сірого, яке познайомило нас з подіями в селищі і з тим, що зробила Ярина, вирішив розширити історію і закінчити її арку там в спогадах, заклавши народження нового цікавого персонажа, якого покажу в майбутніх книгах, або взагалі в окремій історії...

☺️І ВСІМ ЩЕ РАЗ ДЯКУЮ☺️